Ухвала суду № 32804283, 31.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2013 р. м. Київ К/9991/11158/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Самсонова В.М.,

відповідача - Шмігеля Т.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 11/240

за позовом українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва "Укрбудрозвідування" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0 та № 0000992302/0 з тих мотивів, що позивач правомірно включив до складу валових витрат Підприємства вартість поліпшень орендованого майна, відобразив у складі податкового кредиту ПДВ по здійсненим поліпшенням та нарахував амортизацію на орендовані основні фонди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Підприємством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питання дотримання Підприємством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007. Результати цієї перевірки висвітлено в акт від 12.01.2008 № 8/23-2/02497737. За наслідками цієї перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 160 654 грн. (у тому числі 110 027 грн. за основним платежем та 50627 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 25.01.2008 №0000992302/0 про донарахування Підприємству ПДВ у сумі 148 635 грн. (у тому числі 99090 грн. за основним платежем та 49545 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що Підприємством було незаконно включено до валових витрат звітних періодів вартість поліпшень орендованих основних фондів, нараховано амортизацію на орендовані основні засоби, за рахунок яких у подальшому здійснювалося поліпшення цих основних фондів, а також віднесено до податкового кредиту ПДВ у складі вартості проведених за рахунок амортизаційних відрахувань поліпшень.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції виходили з такого.

На підставі договорів оренди та додаткових угод, укладених Підприємством (орендар) та Фондом державного майна України (орендодавець), позивач отримав в оперативну оренду цілісний майновий комплекс. Орендовані основні засоби обліковуються на балансі позивача.

За умовами зазначених договорів: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна, а також поліпшення орендованого майна (які модна відокремити, а також ті, що не можна відокремити без шкоди для майна) здійснені за рахунок цих коштів, є власністю орендодавця (абзац другий пункту 2.1 додаткової угоди від 27.12.1993 № 139); амортизаційні відрахування на орендоване майна залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів; поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави (пункти 4.1, 4.2 договору від 11.05.2006 № 3123).

Наведені умови договору цілком відповідають вимогам статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за змістом якої амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар. Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2 цього ж пункту передбачено, що амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

В силу вимог підпункту 8.7.1 пункту 8.1 цієї ж статті Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно з підпунктом 8.8.1 пункту 8.8 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості: відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди); створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Таким чином, у разі перебування орендованого майна на балансі орендаря частина витрат на поліпшення основних фондів, що перевищує суму, яку дозволено включити до валових витрат, збільшує вартість відповідної групи основних фондів, до якої відноситься орендований об'єкт.

Отже, для перевірки правильності формування позивачем валових витрат та здійснення амортизаційних відрахувань судам необхідно було встановити об'єкт амортизації (саме орендоване майно чи його поліпшення) та дослідити правильність обчислення позивачем балансової вартості основних фондів, виключивши з них вартість об'єкта оперативного лізингу для цілей податкового обліку витрат на поліпшення орендованого майна.

Лише за наслідками встановлення зазначених обставин суди могли дійти правильного висновку про суму витрат на поліпшення орендованого майна, що включаються до складу валових витрат орендаря (позивача у справі), а також про правильність нарахування ним амортизаційних відрахувань.

Однак суди наведених обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясували, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані судові акти у відповідній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з'ясувати зазначені обставини, дати їм правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час по епізоду щодо віднесення Підприємством до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості здійснених поліпшень слід погодитися з висновком попередніх судових інстанцій.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, умовою виникнення у платника права на податковий кредит є, зокрема, придбання товарів (робіт, послуг) для їх використання у господарській діяльності. А відтак витрати на сплату ПДВ як складова вартості поліпшень основних фондів, що використовуються платником у власній діяльності, враховуються таким платником при обчисленні об'єкта оподаткування ПДВ у загальному порядку незалежно від факту перебування таких основних фондів у власності платника.

У зв'язку з цим суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві відповідної суми ПДВ, задовольнивши позв у відповідній частині.

З урахуванням викладеного керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 11/240 змінити в частині визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0 з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції

3. В решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 11/240 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько