Ухвала суду № 32804282, 17.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2013 р. м. Київ К/9991/14584/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Петренка С.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі № 2а-10364/10/2070

за позовом Товариства

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2010 № 0000521505/0.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірки Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків товариством з обмеженою відповідальністю «Кассіда Проджектс» та товариством з обмеженою відповідальністю СП «Соллі-плюс» за період з березня по травень 2010 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 29.07.2010 № 4640/15-509/32949766 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.08.2010 № 0000521505/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 312 663,60 грн. (у тому числі 221 278 грн. за основним платежем та 91385,60 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування став, зокрема, висновок ДПІ про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по господарським операціям в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кассіда Проджектс» у зв'язку з тим, що названий постачальник не задекларував кореспондуючу суму податкових зобов'язань, як це було виявлено за результатами співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів. Наведену обставину було розцінено позивачем як свідчення відсутності об'єкта оподаткування по розглядуваним операціям, що виключає правомірність відображення їх результатів у податковій звітності Товариства.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Необґрунтована податкова вигода характеризується, зокрема, відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Однак, як встановлено судами за наслідками дослідження наявних у справі доказів, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Так, у розгляді цієї справи суди з'ясували, що позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Кассіда Проджектс» було укладено договір на інформаційне та аналітичне супроводження діяльності підприємства від 23.11.2009 № 11-CL-09, на виконання якого названий контрагент надав позивачеві послуги з пошуку покупців, зацікавлених у проведенні енергетичного аудиту, та потенційних споживачів електроенергії за нерегульованим тарифом, здійснив аналітичне та інформаційне супроводження договорів, укладених позивачем з такими покупцями. Реальність виконання цього договору підтверджується належними документам первинного обліку (актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними) та податковим органом не заперечується.

Фактично, заперечуючи проти відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених йому до сплати названим постачальником у ціні поставлених послуг, ДПІ посилається виключно на відсутність доказів виконання своїх зобов'язань з декларування та сплати цього податку товариством з обмеженою відповідальністю «Кассіда Проджектс».

Однак саме по собі порушення податкової дисципліни контрагентом не може розцінюватися як доказ недобросовісності платника, який не наділений повноваженнями втручатися у діяльність інших осіб. Платник не може нести відповідальність за діяння його контрагентів, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому недекларування та несплата ними податкових зобов'язань до бюджету не є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди покупця.

ДПІ помилково розцінила факт недекларування контрагентом податкових зобов'язань як доказ відсутності об'єкта оподаткування, позаяк підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує виникнення об'єкта оподаткування ПДВ з фактичним здійснення господарської операції з поставки товарів та послуг, а не з фактом відображення постачальником податкових зобов'язань у податковій звітності.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками попередніх інстанцій і по епізоду щодо включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 10,67 грн. на підставі фіскального чека від 04.03.2010 № 277 (а.с. 21, т.1) за наслідками придбання у товариства з обмеженою відповідальністю СП «Соллі-Плюс» лампи розжарювання.

Так, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Постановою Правління Національного банку України від 09.02.2005 № 32 встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Оскільки позивачем не було перевищено зазначену суму при здійсненні готівкових розрахунків, то Товариство цілком обґрунтовано включило до податкового кредиту суму ПДВ на підставі спірного фіскального чека.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо незаконності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 у справі № 2а-10364/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько