Ухвала суду № 32804263, 25.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" липня 2013 р. м. Київ К/9991/15956/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010

у справі № 2-а-272/10/1870

за позовом приватного науково-виробничого підприємства "Промтехнус" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 18.09.2008 № 0000//2314/0/62215 та від 18.09.2009 № 0000872314/0/62214.

Постановою названого суду від 06.04.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010, позовні вимоги задоволено з посиланням на дотримання платником умов формування валових витрат та податкового кредиту за спірними операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2010.

За наслідками проведення цієї перевірки податковим органом було складено акт від 09.09.2009 № 6267/2314/31311374/52 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 0000882314/0/62215, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 218414 грн. (у тому числі 145 609 грн. за основним платежем та 72805 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 0000872314/0/62214 про донарахування Підприємству податку на прибуток у сумі 284 037 грн. (у тому числі 189 358 грн. за основним платежем та 94679 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування податку на прибуток, податку на додану вартість та відповідних штрафних санкцій слугували висновки податкового органу про отримання Підприємством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит ІІІ», товариством з обмеженою відповідальністю «Акнос» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехінвестбуд-2005-І».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Заперечуючи проти фактичного виконання операцій з поставки товарів та підрядних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами, податкова інспекція посилається на порушення, допущені цими контрагентами, як-от - реєстрація названих суб'єктів господарювання на підставних осіб, які заперечують наявність господарських правовідносин безпосередньо з позивачем, підписання первинних документів від імені постачальників невстановленими особами.

Втім зазначені обставини не є свідченням недобросовісності позивача як платника, позаяк стосуються порушень, допущених постачальниками, тобто третіми особами.

Слід зазначити, що висновок про необґрунтованість податкової вигоди повинен ґрунтуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та спрямованість таких дій виключно на створення сприятливих податкових наслідків. При цьому обов'язок доведення обставин, пов'язаних з отриманням платником необґрунтованої податкової вигоди покладається на податковий орган в силу вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи висновки ДПІ, суди вмотивовано зазначили, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує реальність виконання Підприємством операцій з придбання у вищеназваних контрагентів товарів та робіт.

Зокрема, платником подані акти приймання-передачі робіт, кошториси робіт, податкові накладні, технічні завдання, виписки з рахунку Підприємства про оплату придбаних товарів та робіт із застосуванням безготівкової форми розрахунків. Придбані роботи були в подальшому поставлені позивачем іншим особам з відображенням результатів таких операцій у податковому обліку.

За фактичного здійснення господарських операцій та відсутності доказів обізнаності Підприємства щодо протиправного характеру діяльності його постачальників, узгодженості дій позивача та його контрагентів з метою створення схеми мінімізації податків, переведення безготівкових коштів у готівку тощо, власне факт оформлення документів, що підтверджують виконання господарської операції за підписом особи, яка заперечує їх підписання та наявність у неї повноважень керівника, сам по собі не може розглядатися як підстава для позбавлення платника права на податковий кредит та на формування валових витрат. Свідчення осіб, що заперечують свою участь у діяльності спірних суб'єктів господарювання, не можуть вважатися доказом відсутності фактичних правовідносин позивача з названими контрагентами, позаяк такі особи не обізнані щодо дійсного стану фінансово-господарської діяльності відповідних підприємств.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що фіктивність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названими постачальниками ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваних сум податку на прибуток, податку на додану вартість та правомірно задовольнили позов.

Доводи, викладені у касаційній скарзі ДПІ, засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Названі доводи були обґрунтуванням позиції податкового органу по справі під час вирішення спору по суті судами попередніх інстанцій та були об'єктивно відхилені як неспроможні.

За таких обставин підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 у справі № 2-а-272/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько Є.А. Усенко