Ухвала суду № 32804260, 25.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" липня 2013 р. м. Київ К/9991/18908/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Клєц Н.О.

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011

у справі № 2-а-2962/10/1870

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техносплав" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Товариство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 25.09.2009 № 0000942314/0/64137, № 0000952314/0/64136, від 18.12.2009 № 0000942314/1/64137, № 0000952314/1/64136, а також від 26.01.2010 № 0000952314/2/64136 та № 0001302314/2/64137.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані податкові повідомлення-рішення скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду зі спору.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову документальну перевірку Товариства з питань правомірності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кредо-М» (далі - ТОВ «Кредо-М») за період з 01.01.2007 по 31.12.2008.

За результатами цієї перевірки податковою інспекцією складено акт від 14.09.2009 № 90/23-209/30560995 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2009 № 0000942314/0/64137, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 939 012 грн. (у тому числі 1 969 506 грн. за основним платежем та 1 969 506 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 25.09.2009 № 952314/0/64136 про донарахування Товариству ПДВ у сумі 22460 грн. (у тому числі 14 973 грн. за основним платежем та 7487 грн. за штрафними санкціями). За наслідками оскарження платником цих донарахувань в адміністративному порядку їх було залишено без змін.

Підставою для донарахування ПДВ, податку на прибуток та відповідних штрафних санкцій слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з ТОВ «Кредо-М».

Під час податкової перевірки ДПІ встановлено, що позивачем та ТОВ «Кредо-М» було укладено договір поставки брухту чорних металів від 01.08.2004 та додаткові угоди до нього, на підставі яких названий постачальник нібито здійснював поставку металопродукції в адресу Товариства у перевіреному періоді. На підтвердження виконання цих операцій позивачем подано акти прийому-передачі, матеріальні звіти, податкові накладні, виписки з банківського рахунку Товариства про рух коштів.

ТОВ «Кредо-М» відноситься до категорії «проблемних» платників, яке відсутнє за місцезнаходженням, подавало до податкового органу за місцем обліку звітність з мінімальними показниками. У цього контрагента відсутні основні фонди, обладнання та механізми, об'єктивно необхідні для провадження діяльності із заготівлі та поставки металобрухту (як-от - вагове, брухтопереробне, вантажопідйомне обладнання, транспортні засоби тощо); директор ТОВ «Кредо-М» та його працівники не підтвердили факти поставки металобрухту позивачеві та зазначили про те, що з 2007 року фінансово-господарська діяльність на цьому підприємстві не провадиться. Відсутність фактичної діяльності цього контрагента з 2007 року підтверджується і інформацією, одержаною від головного управління статистики в Житомирській області, Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління МНС України в Житомирській області, що організовують необхідні контрольні заходи, пов'язані з безпекою операцій з металобрухтом. Позивачем не подано доказів фактичного транспортування товару.

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, позаяк містять недостовірні відомості про контрагента (ТОВ «Кредо-М»), не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з цим підприємством, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Зазначену правову позицію податкового органу було цілком обґрунтовано підтримано судом першої інстанції під час вирішення даного спору.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкові та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди.

У той же час на платника-покупця товарів (робіт, послуг) покладається обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами, позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Ці докази, як і докази, подані податковою інспекцією, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідні документи, які підтверджують фактичне виконання умов поставки, платником не подано, а наявні у матеріалах справи первинні документи з урахуванням доводів та доказів, поданих податковим органом, не дозволяють достовірно встановити факт придбання спірної продукції саме у ТОВ «Кредо-М».

Податковою інспекцією доведено відсутність у ТОВ «Кредо-М» умов для виконання спірних операцій з поставки металобрухту. Зазначений контрагент має ознаки анонімної структури: відсутній за місцезнаходженням, фінансово-господарську діяльність не здійснює, не має основних фондів, транспортних засобів. У ході проведення ДПІ оперативних заходів в рамках податкового контролю не було виявлено факту понесення цим контрагентом витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (оренди, зв'язок, оплату праці). Доказів транспортування металобрухту у відповідних обсягах позивачем не представлено.

Слід зазначити, що формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього.

Апеляційний суд як на доказ реального придбання позивачем металобрухту у ТОВ «Кредо-М» послався, зокрема, на факт подальшої реалізації Товариством цього товару третім особам, що підтверджується наявними у справі первинними документами. Однак у цих документах відсутні відомості відносно джерела походження продукції, що не дозволяє зробити висновок про те, що предметом цих поставок виступав саме товар, придбаний позивачем у ТОВ «Кредо-М».

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив як докази пояснення працівників ТОВ «Кредо-М» та інших осіб, що були отримані працівниками податкової міліції. Адже такі пояснення є доказами у розумінні частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підлягають оцінці за правилами статті 86 цього Кодексу.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2-а-2962/10/1870 скасувати.

3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2010 у справі № 2-а-2962/10/1870 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько Є.А. Усенко