Ухвала суду № 32804250, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2013 р. м. Київ К-35413/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВСМ»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010

у справі № 2а-2516/09/1370 (56133/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВСМ»

до Державної податкової інспекції в місті Червонограді Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2009 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.08.2008 № 0000332301/0, від 16.10.2008 № 0000332301/1, від 12.01.2009 № 0000332301/2, від 17.03.2009 № 0000332301/3. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

ТОВ «Компанія ВСМ» подало касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 13.08.2008 № 0000332301/0, від 16.10.2008 № 0000332301/1, від 12.01.2009 № 0000332301/2 та від 17.03.2009 № 0000332301/3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14458,50 грн., в т.ч. 9639,00 грн. основного платежу та 4819,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 30.07.2008 № 956/2301/31755047, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту червня 2006 року податку на додану вартість, сплаченого за операціями з придбання у ТОВ «Західпластінвест» товару за договором від 20.06.2006 № 0621-06 на поставку сировини (полівінілхлориду).

Обґрунтовуючи таке порушення, податковий орган в акті перевірки вказав на надані позивачем пояснення про те, що при закритті реєстрів бухгалтерського обліку звітного періоду було здійснено помилку в частині кореспонденції рахунків Дт 791 Кт 371, що призвело до того, що в реєстрі рахунку (аванси надані) дана заборгованість не обліковується. При цьому в розділі 3.1.2 акту перевірки податковий орган послався на первинні документи: договір поставки товару, платіжні доручення, банківські виписки, податкову накладну, реєстр одержаних податкових накладних та на обороти по рахунку 79 бухгалтерського обліку (з головної книги), якими підтверджується здійснена позивачем передоплата за операцією з придбання товару.

Інших фактичних та правових підстав податковий орган не наводить, реальність здійснення позивачем господарських операцій не заперечує.

Відповідно до абзаців 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР ( у редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) (далі Закону) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно о абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.4. Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

З наведених норм Закону випливає, що право на податковий кредит у платника податку на додану вартість виникає у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку на дату першої із визначених у Законі подій та підтверджується податковою накладною, складеною особою, зареєстрованою як платник податку.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення наведених норм Закону, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит.

Висновок суду апеляційної інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову є безпідставним, оскільки зроблений за відсутності встановлення цим судом обставин щодо фактичного порушення позивачем вимог п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту.

Обґрунтовуючи відмову в позові, суд апеляційної інстанції послався на зафіксовані актом перевірки обставини про відсутність в облікових регістрах даних щодо наявності дебіторської заборгованості за операціями з поставки товарів та щодо повідомлення податкового органу позивачем про допущення ним бухгалтерської помилки. Проте такі обставини не свідчать про відсутність у позивача права на податковий кредит, що виникло на дату списання коштів в оплату товарів за господарськими операціями з поставки таких товарів, оскільки бухгалтерське проведення Дт 79 Кт 371 на суму 54666,67 грн. не свідчить про фактичне списання позивачем дебіторської заборгованості (відсутність заборгованості). Висновки про відсутність дебіторської заборгованості постачальника перед покупцем суперечать відомостям про господарські операції, що містяться у первинних документах, що були надані до перевірки.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВСМ» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2009.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло