Ухвала суду № 32774302, 19.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2013 року Справа № 66514/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Затолочний В.С.

секретар судового засідання Корнієнко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківськ на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 року у справі № 2а-4177/11/0970 за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до ДПІ у м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

13.12.2011 року Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (позивач) звернулось з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ (відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2011 року за №0002432302.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківськ у ході невиїзної документальної перевірки позивача з питань правильності декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року до 28.02.2011 року по взаєморозрахунках з ТОВ «Хлібекспорт» зроблені неправомірні висновки про те, що господарська операція між позивачем та вказаним товариством щодо придбання товару, а саме, макухи з насіння соняшнику врожаю 2010 року в кількості 1950 тон на загальну суму 4192507,80 грн. (з ПДВ) є операцією, яка здійснена на підставі нікчемних правочинів, оскільки під час господарської операції з поставки товару між позивачем та його контрагентом прийнято до виконання та складено документи, які порушують публічний порядок і суперечать законодавчим актам України.

Позивач не погоджується з таким висновком податкового органу, так як ним документально підтверджена реальність придбання соняшника в ТОВ «Хлібекспорт», за нього перераховувалися грошові кошти, а в подальшому цей товар був реалізований комісіонером -ТОВ «Гермес Агро», яке на підставі укладеного з позивачем договору комісії, прийняло товар на комісію, уклало зовнішньоекономічні контракти з продажу товару на експорт та здійснило фактичні дії по його експортуванню за межі митної території України. У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення №0002432302 від 28.09.2011 року про збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 698752,00 грн. винесене податковим органом безпідставно та підлягає скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ від 28.09.2011 року № 0002432302.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківськ подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.020.20012 року про задоволення позовних вимог Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості у справі № 2а-4177/114/0970 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю з підстав.

У вересні 2011 року ДПІ в м. Івано-Франківську провела невиїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої податковим органом встановлені порушення вимог частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, зі змінами та доповненнями, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, а саме: здійснення господарських операцій на підставі нікчемних правочинів, прийняття до виконання та складання документів на операції, що порушують публічний порядок та суперечать нормативним актам. Перевіркою також встановлені порушення вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за лютий 2011 року на загальну суму 698751,00 грн. За результатами перевірки складений акт від 12.09.2011 року за №7282/23-2-00375409, на підставі якого податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002432302 від 28.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 698752,00 грн., в тому числі за основним платежем в 698751,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн. Відповідача вважає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, у відповідності до законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

З 30 серпня по 06 вересня 2011 року ДПІ в м. Івано-Франківськ проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 рік щодо взаєморозрахунків з ТОВ «Хлібекспорт».

За результатами перевірки складений акт від 12.09.2011 року за № 7282/23-2-00375409 .

Відповідно до акту, перевіркою встановлені порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, зі змінами та доповненнями, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, а саме: здійснення господарських операцій на підставі нікчемних правочинів, прийняття до виконання та складання документів на операції, що порушують публічний порядок та суперечать нормативним актам. Перевіркою також встановлені порушення вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за лютий 2011 року на загальну суму 698751,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Івано-Франківськ винесене податкове повідомлення-рішення №0002432302 від 28.09.2011 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 698752,00 грн., в тому числі за основним платежем в 698751,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн.

Колегія суддів у ході розгляду апеляційної скарги встановила, що реальність придбання товару позивачем у ТОВ «Хлібекспорт» та його передача ТОВ «Гермес Агро» підтверджується дослідженими в судовому засіданні наступними документами: договором поставки №Н25-08КК від 25.06.2010 року; специфікацією №6/1 від 28.12.2010 року до договору поставки №Н25-08КК; видатковими накладними №12 та №13 від 25.02.2011 року; податковими накладними №13 та №14 від 25.02.2011 року; договором комісії №К8/25 від 25.06.2010 року та додатками до нього; актом №10 від 25.02.2011 року прийому-передачі товару на комісії до договору комісії №К8/25; звітом комісіонера №3 від 27.04.2011 року; вантажною митною декларацією №508040002/2011/001581 від 29.03.2011 року (а.с. 16-29).

Відповідно до вказаних документів 25 лютого 2011 року позивач придбав на підставі договору поставки №Н25-08КК від 25.06.2010 року та специфікації до договору №6/1 від 28.12.2010 року в ТОВ «Хлібекспорт» товар - макуху з насіння соняшника врожаю 2010 року в кількості 1950 тон на загальну суму 4192507,80 грн. (з ПДВ). Згідно видаткових накладних №12, №13 від 25.02.2011 року макуха в кількості 1100 тон на суму 2365004,40 грн. (з ПДВ) та 850 тон на суму 1827503,40 грн. (з ПДВ), відповідно, передана покупцю на території ЗАТ «Дельта-Сервіс» в м. Херсон. В день придбання товару позивач передав його ТОВ «Гермес Агро». В подальшому цей товар був реалізований комісіонером -ТОВ «Гермес Агро», яке відповідно до договору комісії укладеного з позивачем, прийняло товар на комісію, уклало зовнішньоекономічні контракти з продажу товару на експорт та здійснило фактичні дії по його експортуванню за межі митної території України.

Позивачем укладено договір комісії з ТОВ «Гермес Агро» № К8/25 від 25.06.2010 року, відповідно до якого ТОВ «Гермес Агро» прийняло товар в кількості 1950 тон на загальну суму 3773902,86 грн. без ПДВ. Факт виконання даного договору підтверджується актом №10 від 25.02.2011 року, у якому зазначено місце передачі товару - склад ЗАО «Дельта-Сервіс».

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 року№143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Долучені позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договором, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, та іншими письмовими документами.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем та його контрагентами.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки акту перевірки ДПІ в м. Івано-Франківськ від 12.09.2011 року за №7282/23-2-00375409 не відповідають фактичним обставинам справи, а податкове повідомлення-рішення №0002432302 від 28.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 698752,00 грн., в тому числі за основним платежем в 698751,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн., правомірно визнано протиправним та скасовано.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст.160, 195,196, п.1 ч.1 ст. ст.198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ДПІ у м. Івано-Франківськ залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2012 року у справі № 2а-4177/11/0970 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Затолочний В.С.