Рішення № 32768354, 30.07.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" липня 2013 р. Справа № 906/1004/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Пашинський Ю.А. - довір. б/н від 02.04.2013;

від відповідача: Кузьменко В.О. - довір. б/н від 30.07.2013

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод МДФ" (м.Київ)

до Державного підприємства "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області №70" (м.Бердичів, Житомирська область)

про стягнення 26483,59грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 26483,59грн., з яких: 21639,71грн. попередньої оплати; 3348,00грн. пені та 1495,88грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що виконуючи умови договору купівлі-продажу товарів №2/03 від 02.03.2011, ним була здійснена попередня оплата за лісопродукцію, яку відповідач поставив лише частково, внаслідок чого позивач просить повернути попередню оплату на суму недопоставленої продукції.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Повідомив, що станом на день судового розгляду справи відповідач суму попередньої оплати не повернув, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 21639,71грн., на підтвердження чого надав довідку №806 від 29.07.2013 (а.с.33).

Представник відповідача наявність заборгованості у заявленій позивачем до стягнення сумі попередньої оплати визнав, однак проти нарахування штрафних санкцій заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву №2711 від 29.07.2013 (а.с.34). Зокрема, представник відповідача зазначив, що до вимог позивача про стягнення неустойки має застосовуватися позовна давність в один рік; що підприємство відповідача являється державним і на даному етапі знаходиться у дуже важкому фінансовому становищі, тому застосування штрафних санкцій може зашкодити виконанню покладених на підприємство Бердичівської виправної колонії (№70) функцій та обов'язків по організації професійно-технічного навчання та залученню засуджених до праці, їх виправленню та ресоціалізації, врешті зашкодити інтересам держави. З огляду на викладене та керуючись ч.1 п.2, ч.2 ст.614 ЦК України, ст.233 ГК України та ст.83 ГПК України відповідач просить не застосовувати до нього штрафних санкцій.

Крім того, в судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду від 18.07.2013 (а.с.36-44).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до укладеного між Приватним акціонерним товариством "Коростенський завод МДФ" (позивач/продавець) та Державним підприємством "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області №70" (відповідач/покупець) договору купівлі-продажу товарів №2/03 від 02.03.2011 (далі - договір, а.с.8), продавець зобов'язується протягом дії цього договору передати покупцеві брус різнолистяних порід, піддони тарні окремими партіями за цінами та у кількості, що погоджується сторонами у додатку 1 та накладних (далі-товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цим договором. Загальний обсяг товару, що продається за цим договором визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості товару за всіма переданими відповідно до умов цього договору окремими партіями товару (пп.1.1 п.1).

Протоколом узгодження цін (Додаток №1 до договору №2/03 від 02.03.2011) сторони погодили договірну ціну на товар у сумі 1300,00грн. за 1м3 та кількість поставки у розмірі 300м3, що відповідає волевиявленню сторін та приписам пп.2.1 п.2 договору від 02.03.2011 (а.с.9).

Підпунктом 2.4 пункту 2 договору визначено, що розрахунок проводиться в гривнях шляхом перерахування суми вартості партії товару на поточний рахунок продавця на умовах: 50% попередня оплата, 50% - по факту поставки товару в одноденний термін.

Загальна сума договору визначається виходячи з ціни на товар, встановленої у пп.2.1 договору та кількості товару, визначеної у накладній (пп.2.5).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищевказаного договору купівлі-продажу товарів, позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму попередньої оплати у розмірі 307500,00грн., твердженням чого є платіжні доручення (а.с.10-12).

Відповідно до пп.3.1 п.3 договору, продавець зобов'язаний передавати покупцю товар окремими партіями в строки, кількості та асортименті (номенклатурі), погоджені сторонами у графіку поставки, який попередньо узгоджується сторонами.

Поставка товару здійснюється транспортом покупця (пп.3.3п.3).

Як вбачається з накладних на товар (а.с.13-23), відповідач взяті на себе договірні зобов'язання виконав частково, поставивши на адресу позивача лісопродукції на загальну суму 285860,29грн.

З метою досудового врегулювання спору, 21.11.2012 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №1151 (а.с.24), згідно якої позивач просив відповідача в строк до 01.12.2012 виконати зобов'язання з поставки брусу в кількості 16,65м.куб. або повернути передоплату за недопоставлений товар за договором від 02.03.2011 в розмірі 21639,71грн. (307500,00грн. - 285860,29грн).

У відповідь на претензію, відповідачем було направлено позивачу лист від 21.12.2012 №5603 з пропозицією щодо отримання продукції, яка виробляється на підприємстві, на суму боргу або шляхом розміщення замовлення на вищевказану суму, врезультаті чого заборгованість може бути погашена в повному обсязі. Водночас, відповідач у своєму листі суму боргу у розмірі 21639,71грн. визнав, однак вказав, що оскільки підприємство Бердичівської виправної колонії (№70) знаходиться у дуже важкому фінансовому становищі через арешт рахунків органами ДВС та з огляду на значну кредиторську заборгованість, підприємство не має змоги розрахуватися за своїми зобов'язаннями та перерахувати суму боргу на розрахунковий рахунок позивача.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки продукції існує заборгованість перед позивачем по поверненню попередньої оплати, яка станом на день подачі позову до суду складає 21639,71грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на товар (а.с.13-23), платіжними дорученнями (а.с.10-12), підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 по 28.05.2013 (а.с.27) та іншими доказами у справі.

Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 21639,71грн. попередньої оплати обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 3348,00грн. пені та 1495,88грн. штрафу, заявлених позивачем на підставі п.5.1 договору та ч.2 ст.231 ГК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.5.1 п.5 договору, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору згідно з чинним законодавством України.

Поряд з цим, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня), згідно ст.546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З аналізу норми ст.231 Господарського кодексу України випливає, що вона є загальною відсилочною нормою щодо розміру штрафних санкції, встановлених спеціальними нормами законодавства щодо окремих видів зобов'язань, які не допускають зміни встановленого в них розміру за погодженням сторін; а частина 2 цієї статті передбачає зміну встановлених в ній розмірів штрафних санкції за погодженням сторін у договорі.

Отже, норми ст.231 ГК України підлягають застосуванню до правовідносин сторін лише в разі наявності в договорі відповідних положень з посиланням на норми вказаної статті.

Оскільки між сторонами не було обумовлено в договорі порядку нарахування штрафних санкцій у разі невиконання або неналежного виконанням ним своїх договірних зобов'язань, а отже не визначено виду та розміру відповідальності щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст.231 ГК України, тому у стягненні з відповідача 3348,00грн. пені та 1495,88грн. штрафу суд відмовляє за безпідставністю.

З огляду на викладене, заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки судом не розглядається.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач позов у заявленій до стягнення позивачем сумі неповернутої попередньої оплати визнав, про що свідчить підписаний ним акт актом звірки взаємних розрахунків (а.с.27); доказів погашення заборгованості не надав.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму неповернутої попередньої оплати в розмірі 21639,71грн.

Судові витрати покладаються на відповідача, у відповідності до ч.2 ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33,34,49,69,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області №70" (13306, Житомирська обл., м.Бердичів, вул.Низгірецька, буд.1, ідент. код 08679988)

на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод МДФ" (01034, м.Київ, Шевченківський р-н, вул.Ярославів Вал, буд.38, ідент. код 37079170):

- 21639,71грн. попередньої оплати;

- 1720,50грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.08.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу - рек. з повід.