Постанова № 32756621, 30.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 5015/5062/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "УСК "Гарант Авто"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.06.2013у справі№5015/5062/12 за позовомПАТ "УСК "Гарант Авто"доДТГО "Львівська залізниця"про відшкодування 8055,43 грн. збитків в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.04.2013 (судді: Кітаєва С.Б., Ділай У.І., Сухович Ю.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 (судді: Дубник О.П., Скрипчук О.С., Матущак О.І.), відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

ПАТ "УСК "Гарант Авто" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.993,1191 ЦК України, ст.308,310,314 ГК України, ст.27 Закону України "Про страхування", ст.ст.52,129,130,133 Статуту залізниць України та ст.ст.32,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на доведеність належними доказами (акт загальної форми №144 від 15.06.2011, комерційний акт від 16.06.2011, акт експертизи від 12.07.2011 та страховий акт від 13.10.2011) факту пошкодження вантажу страхувальника (ПП "Захід") під час його перевезення залізницею, в зв'язку з чим остання має відшкодувати його вартість у спірній сумі. Також заявник вважає, що не на позивача, а саме на перевізника покладено обов'язок довести відсутність у його діях вини в пошкодженні вантажу.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

22 липня 2008 року між ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" (правонаступник ПАТ УСК "Гарант-Авто") (Страховик) та Приватним підприємством "Захід" (надалі ПП "Захід") (Страхувальник) укладено Генеральний договір страхування вантажів УБG №0031524 (надалі Договір), відповідно до якого, з урахуванням укладених додаткових угод, об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству, пов'язані з володінням та/або користуванням, та/або розпорядження вантажем та/або багажем (вантаж, що транспортується) (п.3 Договору). Термін дії Договору з 12.00 години 23.07.2008 року до 22.07.2011 року (п.4 Договору).

10 січня 2011 року між ПП "Захід" та ТОВ "Хімбуд" укладено договір купівлі-продажу скла №162.

Згідно квитанції про приймання вантажу до перевезення №41666926 від 11.06.2011 року Одеською залізницею прийнято від ПП "Захід" до перевезення у вагоні №68778133 скло листове. Станція відправлення "Жовтнева" Одеської залізниці; станція призначення "Садгора" Львівської залізниці; одержувач вантажу ТОВ "Хімбуд".

Відповідно до дорожньої відомості №41666926 16 червня 2011 року ТОВ "Хімбуд" (Вантажоодержувач) отримав вантаж без зауважень.

Згідно повідомлення ТОВ "Хімбуд" від 16.06.2011 №72 станом на 18:30 годину вагон №68778133 вивантажений і очищений.

З наявної у справі копії комерційного акту від 16.06.2011, складеного за участю представників ПП "Захід", ТОВ "Хімбуд" та ПАТ УСК "Гарант-Авто" вбачається, що при прийому вагона №68778133 виявлено пошкодження 47 листів скла площею 339,46 кв.м.

Актом загальної форми №144 від 15.06.2011, складеним на перегоні Клепарів-Хриплин, зафіксовано пошкодження скла листового, прийнятого згідно накладної №41666926 від 11.06.2011.

Згідно зі страховим актом №1025464 (124622) від 13.10.2011, підписаним страховиком та страхувальником, 16.06.2011 року у вагоні №68778133 трапилось пошкодження вантажу (скло листове) у кількості 47 листів. Розмір завданого збитку об'єкту страхування складає 8055,43 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 17.11.2011 ПАТ УСК "Гарант-Авто" перерахувало ПП "Захід" 8055,43 грн. страхового відшкодування згідно договору.

13 березня 2012 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію №184 про відшкодування виплачених сум страхового відшкодування, але листом від 09.04.2012 відповідач повернув без розгляду претензію позивача з посиланням на ст.ст.115,130,133,134 Статуту залізниць України.

Статтею 314 ГК України та ст.924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися не з його вини.

Положенням абзацу 2 п.8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №862/5083, визначено, що датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Відповідно до ст.52 Статуту залізниць України на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі: прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами; прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну його перевезення або з порушенням температурного режиму перевезення в рефрижераторних вагонах (контейнерах); прибуття вантажу, який був завантажений залізницею; видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею; прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами. У зазначених вище випадках тарні і штучні вантажі видаються залізницею з перевіркою кількості і стану вантажу тільки у пошкоджених місцях. У разі виявлення пошкодження тари або інших обставин, що можуть привести до зміни стану вантажу, залізниця зобов'язана перевірити вантаж у пошкоджених місцях за фактурами і рахунками з розкриттям пошкоджених місць. У решті випадків вантажі, завантажені відправником, і ті, що прибули у справних вагонах, контейнерах із непошкодженими пломбами відправника, а також без ознак недостачі, псування, пошкодження на відкритому рухомому складі або у критих та інших вагонах без пломб, якщо такі перевезення передбачені Правилами, видаються без перевірки їх кількості і стану.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частина 2 ст.9 ЦК України передбачає, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до п.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою КМ України від 06.04.1998р. №457, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Згідно з п.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складаються станціями залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення в тому числі обставин псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу.

Пунктом 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855 визначено, що у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Ніякі припущення та висновки про причини незбереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. До першого примірника комерційного акта про псування вантажу при перевезенні в рефрижераторних вагонах з додержанням температурного режиму додається витяг із журналу реєстрації температури. Дані про температурний режим уносяться до комерційного акта. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.

Відтак, наявний в справі комерційний акт від 16.06.2011, складений представниками вантажовідправника, вантажоодержувача та страхової компанії, не відповідає вимогам, передбаченим Правилами складання актів, а, отже, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.34 ГПК України.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, комерційний акт від 16.06.2011 складено не на бланку встановленої форми, а на бланку ТОВ "Хімбуд"; він не містить детального опису стану вантажу і обставин, що могли б спричинити незбереженість вантажу; не містить відомостей, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів тощо.

З аналогічних підстав судом апеляційної інстанції відхилено наявний в матеріалах справи експертний висновок №120-1184 від 12.07.2011, оскільки останнім констатовано факт пошкодження скла, однак, достеменно не встановлено причин такого пошкодження.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "УСК "Гарант-Авто" не надало доказів (належним чином оформленої довіреності одержувача або відправника) щодо передачі йому права подання позовів до залізниці.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Статуту залізниць України щодо перевезень та відповідальності перевізника, ст.ст.22,23 Закону України "Про залізничний транспорт" та інших нормативно-правових актів, що регулюють майнові відносини з перевезення вантажів залізничним транспортом.

Колегія погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, для визначення обґрунтованості позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу суд має встановити наявність вини відповідальної особи у завданні шкоди.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з огляду на пред'явлення страховиком регресного позову до залізниці, на спірні правовідносини також поширюється дія ст.ст.22,23 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст.ст.52,53,110,111,129 Статуту залізниць України, чим спростовуються суперечливі твердження скаржника про зворотне.

Відповідно до ч.5 ст.22 та ч.2 ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 53 Статуту залізниць України передбачено, що у разі, якщо під час перевірки маси, кількості місць або стану вантажу на станції призначення буде виявлено недостачу, псування або пошкодження вантажу, або якщо ці обставини зазначені у комерційному акті, складеному на шляху проходження, станція призначення зобов'язана визначити обсяг фактичної недостачі, міру псування або пошкодження вантажу. У разі потреби в здійсненні експертизи вантажу залізниця за власною ініціативою або на вимогу одержувача запрошує експертів.

Відповідно до ч.1 ст.110 та п."а" ст.111 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Згідно з правилом допустимості доказів, встановленим ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в)псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відтак, з врахуванням положень ст.ст.52,53,111,129 Статуту залізниць України, колегія не може прийняти до уваги твердження позивача щодо доведеності актом загальної форми №144 від 15.06.2011 вини залізниці у пошкодженні вантажу, оскільки обставини пошкодження вантажу мають підтверджуватися саме комерційним актом, а не актом загальної форми.

Так само судами цілком обґрунтовано відхилено як недопустимий доказ комерційний акт від 16.06.2011, складений виключно представниками вантажовідправника, вантажоодержувача та страхової компанії, як такий, що не відповідає вимогам, передбаченим Правилами складання актів, та складений без участі залізниці всупереч приписів ст.129 Статуту залізниць України.

Колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що не на позивача, а саме на перевізника покладено обов'язок довести відсутність у його діях вини в пошкодженні вантажу.

Однак, в даній правовій ситуації, зважаючи на відсутність складання залізницею станції призначення чи залізницею на станції проходження вантажу комерційного акту, який є єдиним допустимим доказом на підтвердження обставин пошкодження вантажу під час перевезення з вини залізниці, слід вважати, суди дійшли правильного висновку про доведеність відповідачем того, що пошкодження вантажу відбулося з не залежних від нього причин.

До того ж, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та заявником не доведено як звернення вантажовідправника, вантажоодержувача чи страховика до відповідача з вимогою про складання комерційного акту з метою засвідчення обставин пошкодження вантажу в порядку ч.3 ст.129 Статуту залізниць України, так і відмови залізниці у складанні такого акту.

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки змісту наявних у справі залізничної накладної №41666926 від 11.06.2011, квитанції про приймання вантажу до перевезення №41666926 від 11.06.2011, акта загальної форми №144 від 15.06.2011, дорожньої відомості №41666926 від 16.06.2011, комерційного акту від 16.06.2011, страхового акта від 13.10.2011, платіжного доручення від 17.11.2011 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано недоведеність вини відповідача у пошкодженні вантажу та у завданні внаслідок цього шкоди страхувальнику (вантажовідправнику - ПП "Захід"), право зворотної вимоги (регресу) від якого перейшло до позивача (страховика).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу, пославшись на відсутність допустимих доказів вини залізниці у пошкодженні вантажу під час його перевезення, а тому ДТГО "Львівська залізниця" не є відповідальною особою в розумінні ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування".

Натомість наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певним доказам (акт загальної форми №144 від 15.06.2011, комерційний акт від 16.06.2011, акт експертизи від 12.07.2011 та страховий акт від 13.10.2011), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас, колегія погоджується з твердженням заявника про помилкове застосування судами до спірних правовідносин норм ст.ст.130,133 Статуту залізниць України, яке полягає у неврахуванні того, що позивач набув право регресної вимоги до винної (відповідальної) особи на підставі ст.ст.993,1191 ЦК України. Таке право перейщло до страховика в результаті виплати страхового відшкодування страхувальнику, а не було передано позивачу вантажовідправником чи вантажоодержувачем за довіреністю. Таким чином, судами помилково ототожнено набуття страховиком права на регресний позов з передачею вантажовідправником чи вантажоодержувачем уповноваженій особі (повіреному) права на пред'явлення позову до залізниці.

Разом з тим, враховуючи те, що помилкове застосування судами ст.ст.130,133 Статуту залізниць України не зробило неможливим встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, тому в розумінні п.3 ст.1119 ГПК України вказана обставина не може бути достатньою підставою для їх скасування. Адже, в обґрунтування підстав відмови в позові судами покладено відсутність допустимих доказів вини залізниці у пошкодженні вантажу під час його перевезення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 у справі №5015/5062/12 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "УСК "Гарант Авто" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун