Постанова № 32718328, 31.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2013 р. Справа№ 5011-23/10473-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Високі Аграрні Технології» на рішення господарського суду м.Києва від 22.05.2013 року № 5011-23/10473-2012 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит

Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі Аграрні

Технології»

про стягнення 962 775,81 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 5011-23/10473-2012 від 22.05.2013р. задоволений позов ТОВ «УніКредит Лізинг» до ТОВ ТОВ «Високі Аграрні Технології» про стягнення 962 775,81 грн.

Не погоджуючись з рішенням відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення,рішення суду-без змін.

Справа переглядається в частині стягнення неустойки, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 26.02.2013 за касаційною скаргою ТОВ "Високі аграрні технології" , якою постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 та рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2012 у справі № 5011-23/10473-2012 скасовано частково. В частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Унікредит Лізинг" 316 516,13грн. -основного боргу, 23 949,17грн. -пеня, 6 365,65грн. - 3 % річних та 3 000грн. -збитків залишено в силі, а в частині неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в сумі 612 944,86 грн. скасовано та направлено на новий розгляд.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 28.04.2011р. сторонами укладено договір фінансового лізингу № 2562L11/00-LD, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання придбати у власність від продавця, що обраний відповідачем предмет лізингу відповідно до встановлених останнім умов придбання та технічних характеристик та передати його у користування відповідачу, а останній прийняти у користування та сплатити лізингові платежі.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач, нараховуючи неустойку посилався на п. 12.4 договору фінансового лізингу, відповідно до якого у випадку коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити неустойку у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто такий, який передує факту порушення зобов'язання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з графіком лізингових платежів. В обґрунтування невиконання з боку відповідача обов'язку щодо повернення предмета лізингу, надані повідомленням про відмову від договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 та повернення предмету лізингу за вих. № 269 від 31.01.2012р. та виконавчий напис № 728 виданий 02.03.2012р. щодо повернення об'єкту фінансового лізингу.

Задовольняючи позовні вимоги, зокрема стягнення неустойки господарський суд виходив з того, що строк, у який мало бути виконано зобов'язання щодо повернення предмету лізингу при врахуванні дати вимоги лізингодавця (31.01.2012р.), є 07.02.2012р., а розмір неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу позивачем обчислено при врахуванні періоду прострочення з 11.02.2012р., що є правом кредитора і жодним чином не порушує умов договору чи прав боржника. Розрахунок неустойки за порушення обов'язку щодо повернення предмету лізингу згідно договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 здійснений позивачем у відповідності з положеннями договору (п. 12.4, п. 9.1) та в сумі 612 944,86грн. підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позову.

Заперечуючи проти рішення, відповідач вказує на те, що внаслідок припинення договору фінансового лізингу, застосування до спірних правовідносин ст. 785 ЦК України щодо стягнення неустойки є неможливим, проте місцевим судом не взято до уваги позицію Верховного суду, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Підпунктом 5 п. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

В силу положень ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відмова лізингодавця від договору лізингу повинна передувати у часі реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

В матеріалах справи є повідомленням про відмову від договору № 2562L11/00-LD від 28.04.2011 та повернення предмету лізингу за вих. № 269 від 31.01.2012р., а також виконавчий напис № 728 виданий 02.03.2012р. щодо повернення об'єкту фінансового лізингу.

Вищий господарський суд України в інформаційному листі № 01-06/735/2012 від 29.05.2012р. «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України» зазначив, що відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В інформаційному листі № 01-06/85/2013 від 22.01.2013р. Вищий господарський суд України « Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"», та у Висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2012 р. зазначено, що право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачене частиною другою ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання такого договору визначено ст. 10 цього Закону, зокрема, пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору. У такому випадку не підлягає застосуванню ст. 785 ЦК України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму, оскільки правовідносини, які виникають із договору фінансового лізингу регулюються спеціальним законом. (постанова ВСУ № 3-68гс12 від 18.12.2012р., постанова ВСУ № 3-70гс12 від 29.01.2013).

Таким чином, господарський суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення неустойки згідно приписів, передбачених ст.785 ЦК України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ «Високі Аграрні Технології» задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 5011-23/10473-2012 від 22.05.2013р.- скасувати.

Прийняти нове рішення. У задоволенні вимог ТОВ «УніКредит Лізинг» про стягнення неустойки - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» ( ЄДРПОУ 33942232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі Аграрні Технології» (ЄДРПОУ 36376609) судовий збір в розмірі 6 130грн. (шість тисяч сто тридцять грн..00 коп.).

Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.