Ухвала суду № 32698890, 25.07.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Лисака І.Н., Одинака О.О.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Шиловецька сільська рада Хотинського району Чернівецької області про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права спільної власності на житловий будинок, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, укладеного 28 квітня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та посвідченого Хотинською державною нотаріальною конторою за № 494, визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Шиловецької сільської ради 04 березня 2011 року на ім'я ОСОБА_6, та визнання права спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами загальною вартістю 58704 грн..

Посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 - чоловік ОСОБА_6 та батько позивачки ОСОБА_1, який був головою

_______________________

№22-767/13 Головуючий у 1 інстанції: Єфтеньєв О.Г.

Категорія: 21 Доповідач: Литвинюк І.М.

господарства по АДРЕСА_1.

Вказане господарство було колгоспним двором. У зазначеному господарстві були прописані ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5.

Також зазначали, що після смерті ОСОБА_7 головою двору стала ОСОБА_6, а вони проживали в господарстві як члени колгоспного двору і не втратили своєї частки. ОСОБА_1 проживала в господарстві до 1982 року. В 1992 році вона повернулась проживати в господарство по АДРЕСА_1 та почала там проживати однією сім'єю з ОСОБА_2.

За позичені кошти на місці старого будинку вони почали будівництво нового будинку. Крім них участі в будівництві ніхто не приймав. Ні ОСОБА_6, ні органи місцевого самоврядування проти будівництва не заперечували.

Незважаючи на побудову ними нового будинку, 04 березня 2011 року Шиловецькою сільською радою на ім'я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок саманний літ А-1 загальною площею 128,6 кв.м, житловою площею 43,7 кв.м з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, вказане свідоцтво про право власності було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 8057898.

28 квітня 2011 року в Хотинській державній нотаріальній конторі ОСОБА_6 посвідчила на ОСОБА_5, який є братом ОСОБА_1, договір дарування нерухомого майна, який був зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 травня 2011 року за № 33057898.

Також вказували на те, що свідоцтво про право власності на житловий будинок є недійсним, оскільки видане на нерухоме майно, що не належить ОСОБА_6 і вказане нерухоме майно не прийнято в експлуатацію. Договір дарування є недійсним з моменту його укладення у зв'язку з недійсністю правоустановчого документу свідоцтва про право власності на майно, що не належить власнику та неналежним чином оформлене.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

На рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2013 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянти вважають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Посилаються на те, що відповідачем ОСОБА_5 визнано той факт, що в 1992 році вони переїхали проживати в спірне господарство по АДРЕСА_1, де мати позивачки перейшла проживати в літню кухню літ. Б, а вони розпочали проживати в житловому будинку літ. А-1, який в подальшому з дозволу ОСОБА_6 почали перебудовувати. Вважають, що факт згоди на перебудову ними будинку підтверджується тим, що ОСОБА_6 жодного разу не зверталась до органу місцевого самоврядування та інших контролюючих органів зі скаргою про самочинне будівництво.

Також зазначають, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок будівельно-технічної експертизи, де чітко визначено, що житловий будинок літ. А-1 був перебудований, що в свою чергу доводить факт спільного будівництва спірного будинку позивачами.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не оскаржено рішення виконкому Шиловецької сільської ради Хотинського району, на підставі якого видано оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Крім того, на момент укладення договору дарування від 28 квітня 2011 року відповідачка ОСОБА_6 була власником земельної ділянки, судом не встановлено, що під час укладення договору дарування мало місце недодержання вимог закону. Позивачами не надані докази і такі відсутні в матеріалах справи, які б підтверджували, що вони відповідно до вимог закону є власниками житлового будинку та господарських споруд, які вони просять визнати їх спільною сумісною власністю. Фізична праця позивачів при перебудові житлового будинку була направлена на утримання та поліпшення в спірному господарстві, не маючи згоди і дозволу на це відповідачки ОСОБА_6.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок і господарські споруди, розташовані по АДРЕСА_1, відносились до колгоспного двору і головою двору після смерті ОСОБА_8 в 1975 році стала ОСОБА_6, членами колгоспного двору були ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_1.

Судом також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була прописана та проживала у колгоспному дворі з народження до 1982 року. Станом на 1991 рік по АДРЕСА_1 було збудовано житловий будинок літ. А-1, літня кухня літ. Б, гараж літ В, сарай літ. Г, огорожа, вказані обставини не заперечуються сторонами справи. Повернулася ОСОБА_1 в дане господарство в 1992 році.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

З огляду на викладене, доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що вона не втратила частки в майні колгоспного двору, є безпідставними.

З матеріалів справи видно, що згідно погосподарських книг Шиловецької сільської ради за 1971-1976 рр. станом на 1975 рік двір по АДРЕСА_1 відносився до колгоспної суспільної групи дворів, в якому після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 головою господарства стала відповідачка ОСОБА_6.

На підставі рішення виконкому Шиловецької сільської ради № 25/5 від 20 травня 2009 року ОСОБА_6 04 березня 2011 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 128,6 кв.м та житловою площею - 43,7 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1.

Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_6 на підставі рішення 14 сесії 4 скликання Шиловецької міської ради від 13 січня 2005 року.

Між відповідачкою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_5 28 квітня 2011 року було укладено договір дарування спірного домоволодіння, на підставі якого 04 травня 2011року за останнім було зареєстровано право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За вимогами ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення становища, яке існувало до видання цього акта.

Проте, рішення виконавчого комітету Шиловецької сільської ради № 25/5 від 20 травня 2009 року, на підставі якого ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на час розгляду цієї справи є чинним та не скасовано у встановленому законом порядку, позовних вимог з приводу оскарження вказаного рішення виконавчого комітету Шиловецької сільської ради не заявлено.

Крім того, позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не належить на праві власності земельна ділянка, на якій побудований спірний житловий будинок, вони не є забудовниками вказаного нерухомого майна, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Шиловецької сільської ради 04 березня 2011 року на ім'я ОСОБА_6.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі просять визнати договір дарування житлового будинку недійсним у зв»язку з недійсністю правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 березня 2011 року.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки на момент укладання вказаного договору дарування ОСОБА_6 була власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами згідно свідоцтва про право власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, який відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, і згідно якого ОСОБА_6 розпорядилася своїм майном.

Звертаючись до суду, позивачі заявляли про перебудову житлового будинку та господарських будівель за їх власні кошти, про наявність згоди між ними та відповідачкою на таку перебудову. Саме з цих підстав просили задовольнити їх вимоги та визнати за ними право спільної сумісної власності на спірний будинок та господарські споруди.

Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.4 його постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року з наступними змінами, право власності на житловий будинок, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачами не було доведено, що вони як члени сім»ї ОСОБА_6 уклали угоду про створення спільної сумісної власності щодо спірного будинку, що будівництво будинку велось за рахунок їхньої спільної праці та за їх спільні кошти.

Таким чином, позивачами на надано доказів того, що вони відповідно до закону набули право власності на спірне майно, а тому підстав для задоволення позову та визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок, немає. Останні не позбавлені права звернення до суду з позовом про відшкодування витрат на будівництво спірного будинку.

Відповідно до ст.ст. 60, 131 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч зазначеним вимогам закону апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не надали суду належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні рішення суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, з»ясував всі фактичні обставини справи, правильно визначився з правовідносинами сторін, які випливають із встановлених обставин, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:/підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: