Ухвала суду № 32697361, 16.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 р.Справа № 816/607/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2013р. по справі № 816/607/13-а за позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

08 лютого 2013 року Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ВАТ "Полтавський ГЗК", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби ( надалі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000221555/231 від 15.11.2012 року, №0000241555/20 від 15.11.2012 року, №0000231555/232 від 15.11.2012 року в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування суми в розмірі 9 443 460 грн. Просив скасувати рішення ДПС в Полтавській області про результати розгляду скарги від 28.01.2013 року №223/10/10.2-07 в частині залишення без змін податкового повідомлення - рішення Кременчуцької ОДПІ №№0000231555/232 від 15.11.2012 року.

14 березня 2013 року ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" подано заяву про уточнення позовних вимог, у прохальній частині якої останнє просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000221555/231 від 15.11.2012 року, №0000241555/20 від 15.11.2012 року та № 0000051555/21 від 12.02.2013 року, за яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в сумі 9 443 460 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2013р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0000221555/231 від 15.11.2012 року, № 0000241555/230 від 15.11.2012 року, № 0000051555/21 від 12.02.2013 року було визнано протиправними та скасовані. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 294,0 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача було надано заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ВАТ "Полтавський ГЗК" (код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 00191282) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області 05.01.1995 року та перебуває на податковому обліку в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ 05.01.1995 року.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 28.06.1997 року №23517488 , виданого Комсомольським відділенням Кременчуцької ОДПІ, ВАТ "Полтавський ГЗК" є платником ПДВ.

У період з 05.10.2012 року по 11.10.2012 року Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ "Полтавський ГЗК" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за листопад 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт №4411/15-507/00191282 від 25.10.2012 року, у висновках якого було встановлено порушення позивачем:

- п.п.7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ,п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" , п.1,2 ст.215 ,203, 216, ст.228 Цивільного кодексу України , в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року у розмірі 66 527 грн., та завищено суму від'ємного значення за листопад 2010 року у розмірі 345 233 грн.;

- п.п. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року у розмірі 9 443 460 грн.;

- враховуючи ст. 50.1 та п.200.1, 200.4, 200.6 ст.200 Податкового кодексу України , завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2010 року в розмірі 122 589 269 грн.

Позивачем було подано заперечення до Акту позапланової виїзної податкової перевірки №4411/15-507/00191282 від 25.10.2012 року, яке листом відповідача від 12.11.2012 року №35457/10/15-522 залишено без задоволення , а висновки Акту - без змін.

На підставі вказаного Акту податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення №0000221555/231 від 15.11.2012 року , яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 66 527 грн. та застосовано штрафні (фінансові ) санкції в сумі 16 631,75 грн.;

- податкове повідомлення - рішення №0000241555/20 від 15.11.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010 року у розмірі 345 233 грн.;

- податкове повідомлення - рішення №0000231555/232 від 15.11.2012 року, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 122 522 742 грн.

ВАТ "Полтавський ГЗК" в порядку адміністративного оскарження означених рішень було подано скаргу до ДПС у Полтавській області, яка зареєстрована від 28.11.2012 року.

Рішенням про результати розгляду скарги № 223/10/10.2-07 ДПС у Полтавській області залишено без змін податкові повідомлення - рішення №0000221555/231 від 15.11.2012 року, №0000241555/20 від 15.11.2012 року, скасовано податкове повідомлення - рішення №0000231555/232 від 15.11.2012 року в частині відмовленої суми бюджетного відшкодування з ДПВ в розмірі 113 079 282 грн.

Кременчуцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000051555/21 від 12.02.2013 року, яким ВАТ "Полтавський ГЗК" відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в сумі 9 443 460 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки №4411/15-507/00191282 від 25.10.2012 року, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочини укладені не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Зокрема, встановлено, що господарська діяльність контрагентів ТОВ «Лавид» має ознаки фіктивності, відтак укладені останніми договори є нікчемними. Таким чином відповідач ставить під сумнів оподатковані господарські операції у відповідному звітному періоді щодо виконання ТОВ «Лавид» будівельних робіт по реконструкції приміщень 4-го поверху ОПК та приміщень будівлі МСЧ на замовлення позивача.

Кременчуцькою ОДПІ ставиться під сумнів реальність взаємовідносин ВАТ «Полтавський ГЗК» з ТОВ «Акрон» у жовтні - листопаді 2010 року щодо виконання ремонтних робіт на замовлення позивача із залученням субпідрядника ТОВ «Креміньтрансбіт», в силу відсутності у останнього необхідних умов для здійснення своєї господарської діяльності ( основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів), і тому, на думку відповідача, суми ПДВ в цій частині відносин до податкового кредиту віднесені безпідставно.

Безпідставність віднесених сум ПДВ до податкового кредиту за рахунок операцій з ТОВ «Олива - Будсервіс» податковий орган мотивує тим, що перевіркою останнього встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів та визнано нікчемними правочини за період жовтень - грудень 2010 року, січень 2011 року по ланцюгу реалізації.

Кременчуцька ОДПІ стверджує про нікчемність правочинів з ТОВ «Компанія Ремелектросервіс», та відповідно, про безпідставність віднесених сум ПДВ до податкового кредиту у відповідних звітних періодах від операцій з означеним контрагентом. Такі висновки мотивує тим, що укладені ТОВ «Компанія Ремелектросервіс» у період з 2009 року по 2012 рік є фіктивними, такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Перевіркою даного контрагента встановлено відсутність об'єкта оподаткування, оскільки не підтверджено факт передачі товарів та послуг від ТОВ «Компанія Ремелектросервіс» до підприємств - покупців. Зокрема, передачі позивачу придбаних конденсаторів та мікросхем.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що у жовтні - листопаді 2010 року податковий кредит позивачем було частково сформовано за рахунок сум ПДВ з вартості придбаних товарно - матеріальних цінностей від ТОВ «Лавид», ТОВ «Акрон», ТОВ «Олива - Будсервіс», ТОВ «Компанія «Ремелектросервіс» в жовтні 2010 року в сумі 48 958,56 грн. , в листопаді 2010 року в сумі 45 654,75 грн.

ВАТ «Полтавський ГЗК» було надано відповідні договори поставки та договори надання послуг.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи податковими накладними, платіжними дорученнями на підтвердження оплати купленого товару та отриманих послуг, рахунками - фактурами, актами виконаних робіт, товарно - транспортними накладними .

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час існування спірних правовідносин було врегульовано Законом України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпунктами 7.2.1., 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

У відповідності до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно 7.4.5. п.7.4 ст.7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5.1 ст.7 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.50.1. ст.50 вказаного Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Стаття 200 Податкового кодексу України визначає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1. вказаної статті, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. ст.200 цього Кодексу передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно 200.6. ст.200 цього Кодексу, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскаржені та у судовому порядку не визнаний не дійсними.

При проведенні перевірки результатами опрацювання Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, податковим органом було встановлено наявність розбіжностей (перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання за перевірений період по взаємовідносинам з ПТ "Дніпроважпапірмаш ім.. Артема" на 112 690 грн. за листопад 2010 року та ТОВ "Контроль -ресурс" на суму 6 872,60 грн. за листопад 2010 року. Податковий орган стверджує, що причиною означених відхилень є невключення відповідних сум ПДВ підприємствами - постачальниками до своїх податкових зобов'язань у звітних періодах, що на думку відповідача, позбавляє позивача права на формування податкового кредиту за рахунок операцій з ПТ "Дніпроважпапірмаш ім.. Артема" та ТОВ "Контроль -ресурс".

Разом з цим податковим органом не ставиться під сумнів реальність оподаткованих господарських операцій зі вказаними контрагентами, оскільки відповідні первинні документи бухгалтерського, що оформлені належним чином, були досліджені у ході перевірки. Крім того, такі докази були долучені представником позивача до матеріалів справи .

Як на підставу винесення спірних рішень, податковий орган посилається на те, що ПТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" та ТОВ "Контроль -ресурс" не задекларувало свої податкові зобов'язання від операцій з ВАТ "Полтавський ГЗК" у відповідному звітному періоді.

Колегія судів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договорів не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем, оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсними.

Крім того, у ході перевірки було встановлено, що згідно результатів опрацювання Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, платником віднесено до податкового кредиту суми ПДВ у жовтні 2010 року в сумі 17 568,76 грн. та в листопаді 2010 року в розмірі 180 016,03 грн. за рахунок операцій з постачальниками , стан яких відмінний від " 0" ( основний платник), а саме: стан " 8" (До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням). Отже, податкові накладні, виписані такими підприємствами, оформлені з порушенням чинного законодавства та не можуть слугувати підставою формування податкового кредиту. З огляду на викладене, виключно на цих підставах, податковий орган дійшов висновку про неправомірність віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту.

Колегія судів зазначає, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач мав взаємовідносини у відповідному звітному періоді з ПП "Глобус", ТОВ "Енергопромприбор", ТОВ "Світ Бакалії", ТОВ "ТК Інтех", ТОВ "Комтехдеталь , МПП "Автомиг", ТОВ "НВФ "Елон - ТТ" по придбанню ВАТ "Полтавський ГЗК" товарно - матеріальних цінностей.

Згідно даних акту перевірки, реальність означених оподаткованих господарських операцій відповідачем під сумнів не ставилась.

Так в ході перевірки були досліджені первинні документи, якими зафіксовано поставку , отримання та використання купленого у даних контрагентів товару (послуг) у відповідному звітному періоді. Разом з тим, Кременчуцька ОДПІ вважає суми ПДВ безпідставно включеними в силу наявності внесення відповідних записів до ЄДР.

Так судом першої та судом апеляційної інстанції було досліджено витяги з ЄДР щодо реєстрації ПП "Глобус", ТОВ "Енергопромприбор", ТОВ "Світ Бакалії", ТОВ "ТК Інтех", ТОВ "Комтехдеталь, МПП "Автомиг", ТОВ "НВФ "Елон - ТТ", з яких вбачається, що записи про відсутність означених контрагентів за їх місцезнаходженням були внесені після проведення спірних господарських операцій, за рахунок яких позивачем частково сформовано податковий кредит.

На підставі зазначеного колегія судів робить висновок, що позивачем спірний податковий кредит у жовтні 2010 року, а відповідно і від'ємне значення ПДВ у листопаді 2010 року, сформовані за участі контрагентів, які на час господарських операцій мали необхідну дієздатність, перебували на обліку в органах податкової служби та були платниками ПДВ, що надає ВАТ "Полтавський ГЗК" право на їх формування у відповідному звітному періоді.

Як на правову підставу відмови ВАТ "Полтавський ГЗК" у наданні бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в сумі 9 443 460 грн. податковий орган посилається на те, що вказана сума сформована за рахунок господарських операцій з ТОВ "Феррострой". Податковий орган стверджує про те, що за результатами проведеного співставлення сум ПДВ по платіжних дорученнях оплати отриманих від вказаного контрагента товарів, та сум ПДВ , віднесених позивачем до складу податкового кредиту 2010 року в розмірі 122 589 269 грн., встановлено, що сума ПДВ, яка може бути віднесена до складу бюджетного відшкодування за листопад 2010 року складає 120 401 628,05 грн. Тому, за непідтвердженістю суми різниці, відповідачем було відмовлено позивачу у наданні бюджетного відшкодування.

Крім того, Кременчуцька ОДПІ стверджує, що позивачем безпідставно при формуванні від'ємного значення за листопад 2010 року віднесено суму ПДВ в розмірі 7 255 819 грн. від операцій з ТОВ "Феррострой" , оскільки податкові накладні, на підставі яких включено означено суму, не були включені до суми від'ємного значення ПДВ за жовтень 2010 року.

Колегія судів зазначає, що у ході перевірки було встановлено факт взаємовідносин ВАТ "Полтавський ГЗК" з ТОВ "Феррострой". Оподатковані господарські операції між вказаними підприємствами полягали у закупівлі будівельних сумішей (концентру залізорудного). Реальність господарських операцій податковим органом як у ході перевірки так і на час розгляду справи не ставилась під сумнів. Крім того, відповідні первинні документи були надані і суду, зокрема податкові накладні, рахунки-фактури, накладні, оформлені залізницею, платіжні доручення.

Пунктом 4.5 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Відповідно до п. 4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР , якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

А згідно п.п.4.5.1 цієї ж статті, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Таким чином, якщо повернення грошових коштів за повернений товар покупцеві-неплатникові ПДВ відбувається впродовж не одного податкового періоду, то зменшити податкові зобов'язання постачальник зможе лише в тому податковому періоді, в якому зробив повний грошовий розрахунок з покупцем за повернений товар.

Повернення товару кінцевими споживачами в роздрібній торгівлі відбуваються одночасно із здійсненням грошової компенсації, тобто поверненням раніше сплачених грошових коштів. Тому коригування податкових зобов'язань по ПДВ може бути здійснене безпосередньо у момент (у день) здійснення такої компенсації.

Закон про ПДВ не містить норм, які б обмежували у часі обов'язок продавця відкоригувати податкові зобов'язання з ПДВ у разі зміни вартості товарів (робіт, послуг).

На підставі зазначеного судом апеляційної інстанції робиться висновок, що твердження податкового органу про безпідставне віднесення суми ПДВ в розмірі 7 255 819 грн. від операцій з ТОВ "Феррострой" до відповідного показника декларації при формуванні від'ємного значення за листопад 2010, з огляду на те, що податкові накладні, на підставі яких включено означено суму, не були включені до суми від'ємного значення ПДВ за жовтень 2010 року, є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2013р. по справі № 816/607/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.