Ухвала суду № 32688798, 15.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2013 р. м. Київ К-1248/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Мартиненко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кредитної спілки «Фінансово-кредитна компанія «Капітал-Сервіс»

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.10.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2009

у справі № 2-а-3329/09 (№ 2-а-3329/09/1270)

за позовом Кредитної спілки "Фінансово-кредитна компанія «Капітал-Сервіс»

до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.10.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2009, у задоволенні позову відмовлено.

Кредитна спілка «Фінансово-кредитна компанія «Капітал-Сервіс» подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за оспорюваним позивачем податковим повідомленням-рішенням від 31.07.2007 № 0001041710/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 17934 грн., в т.ч. 5979 грн. основного платежу та 11956 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 27.07.2007 № 26497707, про порушення позивачем вимог п. 1.15 ст. 1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.1, п.п. «є» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19, п. 20.2 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV (далі Закону).

Порушення позивачем вимог п. 1.15 ст. 1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону полягало у тому, що позивач як податковий агент не визначив об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк. Працівники підприємства надали авансові звіти про витрачені суми без підтверджуючих документів (товарного касового чеку, квитанцій до прибуткового касового ордеру).

Позивач у касаційній скарзі погоджується з правильністю визначення податковим органом сум, які є надмірно витраченими коштами, отриманими платником податку на відрядження або підзвіт та неповернуті у встановлений законодавством строк.

Порушення вимог п. 1.15 ст. 1, п.п. «є» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19, п. 20.2 ст. 20 Закону полягало у такому.

22.02.2007 позивачем продано автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 4.Oj V8, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 163229,47 грн.

Згідно зі звітом № 140 про експортну оцінку транспортного засобу від 21.02.2007 автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 4.Oj V8 коштує 195875,36 грн.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган вважає, що різниця, яка становить 32645,89 грн., має бути влючена до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб як додаткове благо. При цьому свою позицію обґрунтовує посиланням на ряд норм Закону, зокрема:

п. 1.15. ст. 1 Закону, за яким податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону;

п. 3.4. ст. 3 Закону, яким визначено, що при нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за визначеною у цій нормі формулою;

п.п. «е» п.п. 4.2.9. п. 4.2 ст. 4 Закону, яким передбачено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

При цьому абз. 3 п.п. «е» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону визначено: якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням;

Таким чином, податковий орган вважає, що отримана фізичною особою знижка є додатковим благом у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також іншими законами, не передбачено, що звичайною ціною продажу товару, у даному випадку автомобіля - основного фонду підприємства, є його експертна оцінка.

Підприємство самостійно встановлює ціну продажу основного засобу. Експертна оцінка автомобіля, що експлуатувався підприємством, при його продажу на час виникнення спірних відносин могла проводитися за рішенням підприємства.

Правила визначення звичайної ціни товару встановлені у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 ст. 1 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, у разі, коли податковим органом не доведено у порядку, визначеному п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, звичайною вважається договірна ціна товару.

Наведене виключає висновок про те, що різниця між договірною вартістю автомобіля та його експертною оцінкою для цілей Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» розглядається як додаткове благо у вигляді отримання фізичною особою вартості безоплатно отриманого товару - автомобіля, а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції не може погодитися із судами попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову в цій частині, однак вважає за правильне направити справу на новий розгляд, оскільки суди не розмежували нараховані суми податкових зобов'язань, в тому числі суми основних платежів та штрафних санкцій, за кожним з епізодів, а суд касаційної інстанції не вправі оцінювати докази у справі та витребовувати нові докази, зокрема розрахунок визначених податкових зобов'язань.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кредитної спілки «Фінансово-кредитна компанія «Капітал-Сервіс» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2009 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло