Ухвала суду № 32688800, 29.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2013 р. м. Київ К/9991/77850/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.01.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012

у справі №2-а-932/10/2170

за позовом Дочірнього підприємства «Вендельн Україна»

до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27.01.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, позов задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Білозерському районі Херсонської області від 11.02.2010 № 0000142301/0, № 0000152301/0, № 0000162301/0 та № 0000172301/0.

ДПІ у Білозерському районі Херсонської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги посиланням на обставини, що зафіксовані актом перевірки.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 11.02.2010 бюджетного відшкодування в сумі 81058,00 грн., № 0000142301/0 - в сумі 62811,00 грн., № 0000152301 - в сумі 120060,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 08.02.2010 № 48/23-020/23702294, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Цим актом перевірки встановлено неможливість підтвердження заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень, грудень 2008 року та квітень-липень 2009 року через неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів по ланцюгу до виробника у зв'язку з відсутністю підприємств за юридичними адресам, припиненням тощо.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на отримання бюджетного відшкодування у зв'язку з непідтвердженням факту сплати податку на додану вартість до бюджету у ланцюгу постачання через неможливість проведення зустрічних перевірок. Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено, товарність господарських операцій не заперечується.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо помилковості таких висновків податкового органу.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм Закону, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування залежно від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло