Ухвала суду № 32688771, 15.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2013 р. м. Київ К-37947/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010

у справі № 2а-48576/09/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Елемент Шість»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 17.12.2009 № 00001242305/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

ДПІ у м.Полтаві Полтавської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Заступник прокурора Полтавської області подав заяву про приєднання до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування за червень 2007 року в сумі 99923,35 грн., за серпень 2008 в сумі 58575,00 грн., за січень 2009 року в сумі 31307,79 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 15.12.2009 № 3534/23-2/00222373, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, що полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту та заявлення до бюджетного відшкодування. Податковий орган вважає, що позивач не має права на податковий кредит та бюджетне відшкодування через неможливість підтвердження сплати податку на додану вартість у ланцюгу постачання у зв'язку з відсутністю підприємств за юридичними адресами.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує відсутністю у позивача права на отримання бюджетного відшкодування у зв'язку з непідтвердженням факту сплати податку на додану вартість до бюджету у ланцюгу постачання через неможливість проведення зустрічних перевірок. Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено, товарність господарських операцій позивача не заперечується.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо помилковості таких висновків податкового органу.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку залежно від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло