Ухвала суду № 32688761, 29.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2013 р. м. Київ К/800/17880/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013

у справі №2а-6075/11/1370 (№132280/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет»

до Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ТКС Молл Маркет» подало позов про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Трускавець Львівської області від 25.02.2011 № 0000052301 та від 05.08.2010 № 0000432301/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013, у задоволенні позову відмовлено повністю.

ТОВ «ТКС Молл Маркет» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2011 № 0000052301 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 123055 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 05.08.2010 № 0000432301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1134819 грн., в т.ч. 756546 грн. основного платежу та 378273 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 03.06.2010 № 130/230/30613360, про порушення позивачем вимог п.п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному включенні позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно витрат та податку на додану вартість за операціями з придбання послуг за період з 01.08.2008 по 31.03.2008, зокрема у ТОВ «ТКС-Менджмент» консалтингових послуг, у ДП «Бізнес-Плюс» ТОВ «ТКС Менеджмент» послуг з консультації з питань у сфері комерційної нерухомості, у ТОВ «ТКС-Євробуд» інформаційно-консультаційних послуг, у ТОВ «Бізнес-Прогрес» послуг з виготовлення проектної документації, у ДП «Транспорт» ТОВ «ТКС-Менеджмент» транспортних послуг. Порушення полягало у необґрунтованому віднесенні до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, сплачених у зв'язку з придбанням послуг, які не підтверджені відповідними первинними документами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інсинуації, виходив з того, що господарській операції, за якими сформовані спірні валові витрати та податковий кредит, не підтверджені первинними документами. При цьому суди виходили з того, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не підтверджують господарських операцій, оскільки з них неможливо встановити обсяг наданих послуг, період їх виконання, а також зв'язок послуг з господарською діяльністю позивача.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару (послуг), тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного придбання послуг (товару) судам необхідно було аналізувати умови їх (його) поставки, досліджувати усі надані позивачем первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, а не тільки акти здачі приймання робіт (послуг), підстави, порядок, зміст, обсяг усіх придбаних послуг відповідно до умов договорів, мету придбання таких послуг, з'ясовувати, яким чином формувалася їх вартість, здійснювалося їх виконання.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товару (послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно було встановити види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій (призначення послуг), при цьому слід врахувати, що неотримання економічного ефекту від придбання таких послуг у періоді, коли вони придбані, само собою не свідчить про негосподарський характер таких операцій, оскільки такий економічний ефект не обов'язково має настати одразу після придбання послуг, а мета його отримання може мати довгострокову перспективу.

Крім того, визначення податковим органом податкових зобов'язань зі штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закону) без самосійного донарахування суми податкового зобов'язання не є правомірним.

Зі змісту п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону випливає, що обов'язок щодо сплати штрафу за цією нормою у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов'язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло