Ухвала суду № 32684396, 16.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 р.Справа № 820/1526/1-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. по справі № 820/1526/1-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Київському районі м.Харкова), з урахуванням уточнених позовних вимог, про скасування податкових повідомлень-рішень №0007881702 від 16.08.2012 року, №0007891702 від 16.08.2012 року, №0008531702 від 18.10.2012 року, №0008761702 від 01.11.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0007881702 від 16.08.2012 року, №0007891702 від 16.08.2012 року, №0008531702 від 18.10.2012 року, №0008761702 від 01.11.2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 61085, код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2297,19 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто сім гривень 19 копійок).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачем було надано заперечення на апеляційну скаргу де він виклав свій погляд на обставини справи та просить суд залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.04.2002 року, про що вчинений запис №24800170000040624. Як платник податків знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Київському районі м.Харкова з 17.04.2002 року. Позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №81509796 від 03.03.2005 року, яке було анульовано за заявою платника податків 30.07.2012 року. Основний вид діяльності - посередництво в торгівлі.

На підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 п.77.4 ст.77, п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, відповідно до направлення від 30 липня 2012 року №856 та наказу №789 від 19.07.2012 року, виданих ДПІ у Київському районі м.Харкова, плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, та згідно наданої заяви про зняття з обліку платника податків (8-ОПП) від 27.07.2012 року, фахівцями ДПІ у Київському районі м.Харкова з 30.07.2012 року по 03.08.2012 року була проведена документальна планова перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.07.2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт №1509/17-207/НОМЕР_1 від 03.08.2012 року, відповідно до якого встановлено наступні порушення:

- ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_2 з зазначеними у акті перевірки постачальниками;

- п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 завищено податковий кредит в податкових деклараціях жовтень 2010 року - липень 2012 року на суму ПДВ 48907,00 грн.

- п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а саме ФОП ОСОБА_2 занижено оподатковуваний дохід в сумі 800390,00 грн., в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб у розмірі 120058,50 грн.

За наслідками акту перевірки №1509/17-207/НОМЕР_1 від 03.08.2012 року, начальником ДПІ у Київському районі м.Харкова 16 серпня 2012 року були винесені податкові повідомлення - рішення №0007881702 про збільшення і сплату суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 120058,50 грн. (за основним платежем - 120058,50 грн.) та від 16 серпня 2012 року №0007891702 про збільшення і сплату суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 61133,75 грн. (за основним платежем - 48907,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12226,75 грн.).

ДПІ у Київському районі м. Харкова 18 жовтня 2012 року винесено податкове повідомлення - рішення №0008531702 про збільшення і сплату суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 45323,63 грн. (за основним платежем - 12247,20 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33076,43 грн.), 1 листопада 2012 року винесено податкове повідомлення - рішення №0008761702 про збільшення і сплату суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 3067,15 грн. (за основним платежем - 2453,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 613,43 грн.).

За наслідками адміністративного оскарження, 22.11.2012 року Державною податковою службою у Харківській області було винесено рішення №2283/К/10.2-17 про результати розгляду скарги позивача щодо перегляду та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 серпня 2012 року №0007881702 та №0007891702. Рішенням ДПС у Харківській області податкові повідомлення - рішення від 16 серпня 2012 року №0007881702 та №0007891702 залишено без змін, скаргу позивача без задоволення, а за результатами розгляду збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 48390,77 грн. (за основним платежем - 14700,92 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33689,85 грн.). При цьому, під час розгляду справи, судом встановлено, що жодних податкових повідомлень - рішень за наслідками рішення Державної податкової служби у Харківській області №2283/К/10.2-17 від 22.11.2012 року не приймалось.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що податкові повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова №0007881702 від 16.08.2012 року, №0007891702 від 16.08.2012 року, №0008531702 від 18.10.2012 року, №0008761702 від 01.11.2012 року не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень слугували висновки податкового ревізора-інспектора щодо заниження позивачем оподаткованого доходу та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «НВП «ПУЛЬСАР ПЛЮС», які не мали реального характеру, а також завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «ЛОГОС», у зв'язку з розбіжностями по додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за липень 2011 року.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 1 грудня 2011 року між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «НВП «ПУЛЬСАР ПЛЮС» (в якості продавця) було Договір купівлі - продажу товару.

На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність суб'єктів господарювання.

Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - ОСОБА_2, від контрагента - директор Власенко Олексій Миколайович.

В межах вказаного правочину були проведені господарські операції з купівлі - продажу корпусів дисплеїв та їх комплектуючих, які оформлені видатковими накладними №РН-0112-03 від 01.12.2011 року, №РН-0212-02 від 02.12.2011 року, №РН-0512-02 від 05.12.2011 року, №1 від 03.01.2012 року, №2 від 03.01.2012 року, №3 від 03.01.2012 року, №17 від 05.01.2012 року, №18 від 05.01.2012 року, податковими накладними №3 від 01.12.2011 року, №8 від 02.12.2011 року, №13 від 05.12.2011 року, №1 від 03.01.2012 року, №2 від 03.01.2012 року, №3 від 03.01.2012 року, №17 від 05.01.2012 року, №18 від 05.01.2012 року.

Відповідно до умов договору транспортування ТМЦ здійснювалось транспортом продавця та за його рахунок. Товар доставлявся до складу позивача за адресою: АДРЕСА_2.

Фізичне переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 01.12.2011 року, від 02.12.2011 року, від 05.12.2011 року, від 03.01.2012 року, від 05.01.2012 року.

Фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку - оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 за грудень 2011 року - січень 2012 року, Договором оренди нежитлового приміщення від 1 жовтня 2011 року за адресою АДРЕСА_2, актом прийому-передачі орендованого майна, актами здачі-приймання робіт, та оплатою наданих послуг.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями за період грудень 2011 року - березень 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме: реалізовано ПП «СВІТЛОДИНАМИКА» відповідно до видаткових накладних, податкових накладних. Транспортування здійснено на підставі товарно-транспортних накладних, та оплата здійснена по безготівковому розрахунку.

Вказані господарські операції з контрагентами позивачем відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість, додатку 5 до декларації з ПДВ, реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, за грудень 2011 року та січень 2012 року. Від провадження господарських операцій з придбання товару та подальшого використання придбаного товару позивачем отримано прибуток, з якого сплачено відповідні податки, а саме: податок на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість.

04.04.2011 р. між позивачем та ТОВ "Електротяжмаш" було укладено письмовий правочин у формі Договору послуг № ЕТМ-20.

Для виконання робіт за Договором послуг №ЕТМ-20 було залучено ТОВ «ЛОГОС», з яким ФОП ОСОБА_2 було укладено письмовий правочин у формі Договору №б/н від 05.04.2011 року. Загальна сума договору складає 64860,00 грн.

На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність суб'єктів господарювання.

Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - ОСОБА_2, від контрагента - директор Вайнберг Є.І.

В межах згаданого правочину були проведені господарські операції з надання послуг з монтажу і підготовці аудіо-відео контенту та фотографування, які оформлені податковими накладними №2005112 від 20.05.2011 року та №166 від 04.07.2011 року.

Фактичне надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.07.2011 року.

Зобов'язання по оплаті вартості наданих послуг були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента ТОВ «ЛОГОС» безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями за період травень 2011 року, липень 2011 року.

Вказані господарські операції з контрагентами позивачем відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість, додатку 5 до декларації з ПДВ, реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, за травень 2011 року та липень 2011 року. Від провадження господарських операцій з придбання товару та подальшого використання придбаного товару позивачем отримано прибуток, з якого сплачено відповідні податки, а саме: податок на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість.

Реальність виконання вказаного договору також підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі послуг між позивачем та ТОВ «Електротяжмаш».

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувач) ) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну: у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г)

місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно- правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених, на митну територію України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскаржені та у судовому порядку не визнаний не дійсними.

Також колегія судів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договорів не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем, оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів, укладених позивачем з контрагентами також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою "правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним".

Однак суд апеляційної інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсними.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. по справі № 820/1526/1-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 22.07.2013 р.