Ухвала суду № 3267256, 10.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

_____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року № К-18145/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 р.

та постановугосподарського суду м. Києва від 05.02.2007 р.

у справі№ 46/485-А господарськогосуду м. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Літера-Друк»

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 05.02.2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 р., задоволено позовні вимоги ТОВ «Літера-Друк» та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0010562308/0 від 02.10.2006 року.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Оболонському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на невірне застосування судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в рахунок майбутніх періодів ТОВ «Літера-Друк» за березень 2005 року, за наслідками якої складено акт № 768-23-8-32979649 від 14.09.2006 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) та пп. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054), що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту за березень 2005 року в сумі 203079 грн.

Податковим органом вказаний висновок зроблено на підставі того, що контрагент позивача - ПП «Еталон-1» перебуває в розшуку та установчі документи якого визнані недійсними заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.05.2006 року у справі № 2-2386/06.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010562308/0 від 02.10.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2005 року у розмірі 203079 грн.

Розглянувши дану справу по суті, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що визнання недійсними установчих документів ПП «Еталон-1» не є доказом того, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарській операції з ПП «Еталон-1», з огляду на слідуюче.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом.

Як встановлено судами, ТОВ «Літера-Друк» на підставі договору поставки обладнання від 05.11.2004 року № 05/11 придбав чотирифарбову офсетну дукарську машину з пристроєм перевороту у ПП «Еталон-1». Загальна сума договору становила 1200000 грн., в тому числі ПДВ 200000 грн. На виконання умов договору позивач перераховував грошові кошти в сумі 1200000 грн. постачальнику обладнання. ПП «Еталон-1» на підставі пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на відповідні перераховані суми виписало податкові накладні № 306 від 01.12.2004 року, № 26 від 27.01.2005 року та показало свої податкові зобовязання. Позивачем суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних були включені до податкового кредиту відповідних періодів. Фінансово-господарські операції між позивачем та ПП «Еталон-1» підтверджено договором з додатками, актом приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ПП «Еталон-1» постановлено судом 11.05.2006 року, тобто вже після здійснення господарських операцій з позивачем, а також після видачі на користь ТОВ «Літера-Друк» податкових накладних.

Отже, як вірно зазначено судами, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ПП «Еталон-1» був зареєстрований як платник ПДВ органами податкової служби у встановленому законом порядку.

Таким чином, на час здійснення господарських операцій позивача з ПП «Еталон-1», останнє було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а тому визнання у судовому порядку недійсними установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість вже після здійснення господарських операцій з позивачем не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення ТОВ «Літера-Друк» до податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ПП «Еталон-1», і як наслідок відсутності порушення з його боку вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 05.02.2007 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.