Ухвала суду № 3267157, 17.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

_____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2009 року № К-21230/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуІванківської міжрайонної державної податкової інспекції

та заявуПрокуратури Київської області про приєднання до касаційної скарги

на ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2008 р.

та постановугосподарського суду Київської області від 20.08.2007р.

у справі№ А18/302-07господарського суду Київської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські макарони»

доІванківської міжрайонної державної податкової інспекції

за участюПрокуратури Київської області

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Київської області від 20.08.2007р. у справі № А18/302-07, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2008 р., задоволено позовні вимоги ТОВ «Українські макарони» та скасовано податкове повідомлення-рішення Іванківської МДПІ від 15.02.2007 р. № 0000262300/0.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Іванківська МДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу Іванківської МДПІ та заяву Прокуратури Київської області про приєднання до касаційної скарги слід відхилити, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Українські макарони» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року, за наслідками якої складено акт № 96-23/31239749 від 09.02.2007 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого виявлено заниження податку на додану вартість внаслідок віднесення до складу податкового кредиту ПДВ згідно податкових накладних, виданих ТОВ «Ірбіс», яке постачало позивачу упаковку для макаронних виробів.

Податковим органом вказаний висновок зроблено на підставі того, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03.05.2006 року визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ірбіс». Крім того, актом ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 24.11.2006 року № 90 свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ірбіс» анульовано. Таким чином, за висновком відповідача, відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Ірбіс» не мало право складати податкові накладні, а ТОВ «Українські макарони» відповідно не мало права включати до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно цих податкових накладних.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2007 року № 0000262300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем: податок на додану вартість у сумі 1 236456 грн., з яких 824304 грн. - основний платіж та 412152 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 15.02.2007 року № 0000262300/0 залишено без змін.

Розглянувши дану справу по суті, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що визнання недійсними установчих документів ТОВ «Ірбіс» не є підставою для визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість, з огляду на слідуюче.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом.

Як встановлено судами, ТОВ «Українські макарони» протягом квітня 2005 року - січня 2006 року мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Ірбіс», яке відвантажувало позивачу упаковку для макаронних виробів. Податковий кредит ТОВ «Українські макарони» за 2005 рік у сумі 709773 грн. та за 2006 рік у сумі 114531 грн. було сформовано на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Ірбіс». Спірні суми податку на додану вартість сплачені позивачем в ціні придбаного товару.

Всі податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, складено у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Рішення Вишгородського районного суду Київської області про визнання недійсними з моменту реєстрації установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Ірбіс» постановлено судом 03.05.2006 року, тобто вже після здійснення господарських операцій з позивачем, а також після видачі на користь ТОВ «Українські макарони» податкових накладних.

Отже, як вірно зазначено судами, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Ірбіс» був зареєстрований як платник ПДВ органами податкової служби у встановленому законом порядку.

Таким чином, на час здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Ірбіс» (квітень 2005 року січень 2006 року), останнє було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а тому визнання у судовому порядку недійсними установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість вже після здійснення господарських операцій з позивачем не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Поряд з цим, судами встановлено, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03.05.2006 року, на яке посилається податкова інспекція, скасовано ухвалою Верховного Суду України від 08.08.2007 року, а справу направлено на новий розгляд.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення ТОВ «Українські макарони» до податкового кредиту податку на додану вартість у 2005 році в сумі 709773 грн. та у 2006 році в сумі 114531 грн., а також відсутності порушення з його боку вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції та заяву Прокуратури Київської області про приєднання до касаційної скарги відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2008 р. та постанову господарського суду Київської області від 20.08.2007р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.