Ухвала суду № 32650263, 24.07.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І. М., Міцнея В. Ф.

секретар Лисак О.А.

з участю скаржника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову Першотравневого відділу Державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - ВДВС) про накладення штрафу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2013 року,

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в Шевченківський районний суд м. Чернівці з названою скаргою.

Зазначав, що на виконанні ВДВС знаходиться виконавчий лист з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2011 року, згідно якого на нього та ОСОБА_2 покладено обов'язок ліквідувати за свій рахунок самочинно забетоновану площадку розміром 25 кв. м. у дворі спільного користування будинку АДРЕСА_1.

Постановою державного виконавця ВДВС Тодиренчука М. І. від 17 травня 2013 року на нього накладено штраф у розмірі 170 грн. за невиконання згаданого рішення суду.

Посилаючись на безпідставність накладення на нього штрафу, просив постанову ВДВС визнати неправомірною та скасувати її.

Ухвалою Шевченківського районного суду від 11 червня 2013 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу якою задовольнити його скаргу.

Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про накладення штрафу, суд першої інстанції виходив з правомірності винесеної постанови й вважав, що скарга на постанову має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 6 постанови № 3 від 13 грудня 2010 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

З такою правовою позицією погодився і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі від 28 січня 2013 року.

Указаного суд першої інстанції до уваги не взяв та безпідставно розглянув по суті вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною постанови державного виконавця ВДВС в порядку цивільного судочинства, тоді як такі вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

У зв'язку з цим заявнику слід роз'яснити, що з вимогами про визнання неправомірною оскаржуваної постанови він може звернутися до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2013 року скасувати, а провадження у справі закрити..

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: