Ухвала суду № 32636818, 16.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2013 р. м. Київ К/9991/43918/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Приходько І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012р.

у справі №2а-6184/12/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівський автозавод» (надалі - ПАТ «Чернігівський автозавод»)

до Державної податкової інспекції у м.Чернігові (надалі - ДПІ у м.Чернігові)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У грудні 2011р. позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання неправомірними дії ДПІ у м.Чернігові при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.06.2011р. №0003082320 та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові від 30.06.2011р. №0003082320.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012р., позов задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірними дії ДПІ у м.Чернігові щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 30.06.2011р. №0003082320. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові від 30.06.2011р. №0003082320.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Чернігівський автозавод» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Денфінансгруп», про що складено акт №798/23/32601556 від 09.06.2011р.

Висновками зазначеного акта, зокрема, вказано на порушення позивачем ч.5 ст. 203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, п. 198.1, 198.6, ст. 198, п.201.1, п.201.6 ст. 201, п.201, п.200.2, ст.200 Податкового Кодексу України, що призвело до визнання договорів (правочинів), укладених з підприємством, нікчемними та заниження податку на додану вартість, яка підлягає сплаті, за лютий 2011р. на суму 982500грн.

На підставі вище зазначено акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення (форма Р) №0003082320 від 30.06.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що між ЗАТ «Чернігівський автозавод» та ТОВ «Денфінансгруп» укладено договір від 13.01.2011р. №13104 на виконання робіт щодо діагностики і технічного обслуговування обладнання замовника системи лазерного розкрою TruLaser на суму 1300000грн., в т.ч. ПДВ - 216667грн.

Крім того, 13.01.2011р. між вказаними суб'єктами господарювання укладено договір №130105 на виконання робіт щодо діагностики і технічного обслуговування обладнання замовника, а саме листозгинального пресу TruBend на загальну суму 495000грн., у т.ч. ПДВ - 82500грн., а також договір №1860 на виконання робіт щодо модернізації обладнання замовника, а саме з модернізації технологічної оснастки для виготовлення автобусів А079.24 і А079.34 на загальну суму 2000000 грн., в т.ч. ПДВ - 333333грн. та договір №1857 на виконання ремонтних робіт щодо обладнання замовника, зазначеного у Переліку згідно Додатку №1 до цього договору на загальну суму 2100000грн., у т.ч. ПДВ - 350000грн.

При цьому, про виконання робіт за вищезазначеними договорами свідчать наступні документи: акт виконання робіт від 03.02.2011р. на суму 428388 грн. в т.ч. ПДВ; висновок за результатами технічної діагностики системи лазерного розкрою TruLaser 2530 №130104/01 від 03.02.2011р.; податкова накладна від 03.02.2011р. на суму 428388грн. з ПДВ; акт виконаних робіт від 15.02.2011р. на суму 447384грн. з ПДВ; протокол технічного обслуговування системи «ЧПУ» та лазерного резонатора системи лазерного розкрою TruLaser 2530 №130104/02/01 від 15.02.2011р.; податкова накладна від 15.02.2011р. на суму 447384грн. з ПДВ; акт виконаних робіт від 25.02.2011р. на суму 424228грн. з ПДВ; технічний звіт з результатів технічного обслуговування системи «ЧПУ» та лазерного резонатора системи лазерного розкрою 428388грн. в т.ч. ПДВ; висновок за результатами технічної діагностики системи лазерного розкрою TruLaser 2530 №130104/01 від 03.02.2011р.; протокол технічного обслуговування базового модуля системи лазерного розкрою TruLaser 2530 №130104/01 від 03.02.2011р.; податкова накладна від 25.02.2011р. на суму 424228грн. з ПДВ; договір від 25.03.2011р. про порядок погашення заборгованості; акт приймання-передачі векселя від 25.03.2011р.; журнал-ордер по ТОВ «Денфінансгруп» по рахунку 63.1.

Досліджені судами та залучені до матеріалів справи копії первинних бухгалтерських та податкових документів, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

За змістом ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

В той же час, судами встановлено, що на момент укладення угод між позивачем та ТОВ «Денфінансгруп», а також на час виконання зазначених вище господарських зобов'язань, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Приписами п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п. 201.8, п.201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача із цим контрагентом, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів (робіт, послуг), що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ І.В. Приходько