Ухвала суду № 32635443, 20.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2013 р. справа № 804/1/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі №804/1/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» 2 січня 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року №0000072270 та № 0000082270.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті відповідача №4984/22-710/32887752 від 14 грудня 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 21.12.2012 року №0000072270 та №0000082270.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, статті 216 ЦК України в момент вчинення правочину з ТОВ «Ангсстрем Континенталь», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК «Віконні системи».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 01.11.2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Ангсстрем Континенталь» (код 33906299), з ТОВ «Старт-Д» (код 32694059), з ТОВ «Ферріт-Д» (код 36441206), з ТОВ «Ривс» (код 34914473), з ТОВ «Матадор» (код 31820299), з ТОВ «ВК «Віконні системи» (код 33972398).

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №4984/22-710/32887752 від 14 грудня 2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- ч. 1 ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України по правочинах, здійснених з вказаними контрагентами позивача;

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження ТОВ «Трансмаш» податку на прибуток на загальну суму 3 024 640,60 грн.;

- п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Трансмаш» занижено суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 13 020 194,78грн.

На підставі висновків акту перевірки 21 грудня 2012 року відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення №0000082270 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 13 020 194,78 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 255 048,69 грн. та №0000072270 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 024 640,60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 756 160,15 грн. (т.1 а.с. 64).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені на підставі наявних в матеріалах справи доказів судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Ангсстрем Континенталь», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д»,ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК «Віконні системи» укладено господарські договори, на їх виконання контрагентами було отримано товари/послуги у зв'язку з чим позивачу було видано накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, складено акти приймання виконаних робіт та подорожні листи, проведено часткову оплату.

Крім того, вказані обставини знайшли своє відображення також і в акті перевірки (т.1 а.с.13-54). Посилання податкового органу на відсутність в «товарних накладних, актах виконаних робіт всієї необхідної інформації для надання їм юридичної сили і доказовості» колегія суддів вважає, необґрунтованим, оскільки зазначені первинні документи містять достатньо даних, які дають можливість встановити обставини що мають значення для справи, а саме ким, коли була здійсненна поставка товару, та в якій кількості. Доводи податкового органу щодо неможливості з'ясування обставин «завантаження вантажу, вивантаження та осіб, що безпосередньо відпускали товар та отримували його» суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки податковим органом не опитувались водії автомобілів, зазначені в подорожних листах, які здійснювали перевезення товару, щодо вказаних обставин.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог податкового кодексу України, якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ангсстрем Континенталь», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК «Віконні системи», оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання платником податку товарів/послуг, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що отримавши товар/послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Крім того в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень зроблено висновок про порушення позивачем:

- частини 1 статті 203, статей 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені пунктом 5 статті 203 Цивільного Кодексу України по правочинах, здійснених з вказаними контрагентами позивача.

На підставі зазначених обставин, відповідачем зроблено висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість сформованого по операціях з ТОВ «Ангсстрем Континенталь», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК «Віконні системи», так як відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з постачальниками.

Також, відповідач зазначає, що правочини вчинений між позивачем та ТОВ «Ангсстрем Континенталь», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК «Віконні системи» «порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків».

Між тим судом першої інстанції вірно встановлено, що посилання в акті перевірки на нікчемність та недійсність господарських операцій позивача по отриманню товарів/послуг, є необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 20 Податкового кодексу України відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Крім того при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надовалось допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у частині 1 статті 228 ЦК України.

Фактів спрямованості правочинів, укладених позивачем із вказаними контрагентами на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, зміст укладених позивачем договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами прав та обов'язків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі №804/1/13-а - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко