Ухвала суду № 32628881, 25.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1743/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

25 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника відповідача Щегель Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної митниці на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНГО» до Київської обласної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Київської обласної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2013 року № 16 та № 17.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНГО» з питань дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.12.2009 року по 30.09.2012 року.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 15.01.2013 року №3/13/100000000/31201563, в якому контролюючим органом шляхом здійснення вибіркової перевірки правильності класифікації товару згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі по тексту - УКТ ЗЕД) встановлено, що неправильне декларування позивачем коду товарів призвело до порушення вимог Закону України від 05.04.2001 №2371-ІІІ «Про митний тариф України» та Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в частині визначення бази оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) для товарів, які ввозяться на митну територію України та заниження податкового зобов'язання позивачем по сплаті ввізного мита та ПДВ.

Митний орган в акті перевірки прийшов до висновку про неправильне декларування позивачем коду гольф-кар марки «Club Car», з якого вбачається, що позивачем було задекларовано код за УКТ ЗЕД - 8703 90 1000, за яким законодавством було передбачено 8% ставки ввізного мита, а митний орган застосував до цього товару код за УКТ ЗЕД - 8703 10 1800, за яким законодавством було передбачено 12% ставки ввізного мита.

Так, вказаний товар, а саме «моторний транспортний засіб спеціального призначення: гольф-кар марки Club Car, у 2009-2012 роках було оформлено відповідачем за вантажними митними деклараціями №109000018/2010/429662 від 19.07.2010, №109000018/2010/429977 від 06.08.2010, №109000018/2010/430700 від 07.10.2010, №125000039/2010/908359 від 10.12.2010, №125000044/2011/140655 від 12.05.2011, №125000044/2011/140876 від 04.07.2011, №125000044/2011/141569 від 09.11.2011, класифіковано позивачем при митному оформленні за кодом УКТ ЗЕД - 8703 90 1000.

30.01.2013 року відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з позиції відповідача, неправильне декларування коду товару згідно з УКТ ЗЕД призвело до порушення вимог Закону України «Про Митний тариф України» та Закону України «Про податок на додану вартість» в частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться на митну територію України, вимог п. 190.1 статті 190 ПК України та заниження податкового зобов'язання по сплаті ввізного мита на суму 34 710,83 грн. та ПДВ на суму 4814,26 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням Державної митної служби України №11.1/2-15.1/2143 оскаржувані рішення відповідача були залишені без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що якщо митні органи, приймаючи митну декларацію, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мають правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару.

При вирішенні справи суд керувався Митним кодексом України від 11.07.2002 №92-ІV.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли в період дії Митного кодексу України від 11.07.2002 року та продовжуються після набрання чинності Митним кодексом України від 13.03.2012 року, що набрав чинності 01.06.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що ввезенення позивачем гольф-кар марки Club Car було здійснене у 2009-2012 роках було оформлено відповідачем за вантажними митними деклараціями.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (пункт 35 статті 1 МК України від 11.07.2002 року, в редакції, що діяла на момент ввезення товару).

У пункті 19 статті 1 МК 11.07.2002 року міститься визначення терміну «митні процедури» операції, повязані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Таким чином, відповідачем проведення перевірки, за наслідками якої було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 року, було здійснено в рамках здійснення митного контролю.

Згідно з вимогами п. 5 Прикінцевих та перехідних положень МК України від 13.03.2012 року заходи з митного контролю та виконання митних формальностей, розпочаті та не завершені до дня набрання чинності цим Кодексом, завершуються в порядку та на умовах, які діяли станом на останній день місяця, що настає за місяцем, в якому опубліковано цей Кодекс.

Таким чином, зважаючи на ту обставину, що заходи митного конролю були розпочаті митним органом у 2010 році під час пропуску товарів, які ввозилися позивачем на митну територіюУкраїни, тобто в період дії МК України від 11.07.2002 року, та не завершені станом на останній день місяця (30.05.2012 року), що настає за місяцем, в якому опубліковано МК України від 13.03.2012 року (Голос України, 2012, 04, 21.04.2012 N 73-74), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення МК України 11.07.2002 року.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Цим самим спростовуються посилання апелянта, щз застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення МК України від 13.03.2012 року.

Колегія суддів враховує положення ч. 4 ст. 3 МК України від 13.03.2012 року, згідно з якими у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб митних органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь митного органу, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Оцінюючи правомірність винесення митним органом спірних податкових повідомлень-рішень, колнгія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин) платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобовязання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобовязання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 313 МК України від 11.07.2002 року класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у даній справі не встановлено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що якщо митні органи, приймаючи вантажно-митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобовязань у звязку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-ІІІ.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Київської обласної митниці залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 29.07.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.