Постанова № 32628853, 25.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5409/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати рішення відповідача про невизнання податкової звітності, викладене в листі від 31.01.2013 № 2031/10/15-211, та зобов'язати податкову інспекцію вважати уточнений розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2012 року прийнятим з 30.01.2013 у зв'язку з неправомірністю відмови у прийнятті податкової декларації.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» засобами електронного зв'язку направило до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2012 року (далі - уточнюючий розрахунок). До зазначеного уточнюючого розрахунку позивач подав додаток 1 та додаток 2.

Листом від 31.01.2013 № 2031/10/15-211 податковий орган повідомив позивача про те, що поданий 30.01.2013 уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2012 року не визнано як податковий звіт через невідповідність вимогам діючого законодавства.

За результатами оскарження відмови відповідача в адміністративному порядку скаргу позивача було залишено без задоволення.

Вважаючи відмову Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва у визнанні податкової уточнюючої декларації товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» з податку на додану вартість податковою звітністю протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поданий позивачем уточнюючий розрахунок за грудень 2012 року був прийнятий відповідачем та зареєстрований за № 9003108839, додатки 1 та 2 до даного уточнюючого розрахунку зареєстровані за № 9003108833 і № 9003108840, що підтверджується квитанціями № 2, а оскаржуваний лист від 31.01.2013 № 2031/10/15-211 не є рішенням про відмову у прийнятті податкової декларації, а є повідомленням податкового органу про невизнання податкового звіту поданим та пропозицією подати новий податковий звіт.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Як вбачається зі змісту листа ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 31.01.2013 року № 2031/10/15-211, відповідачем не визнано уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок вх. 9003108839 як податковий звіт у зв'язку з тим, що в додатку 2 до уточнюючого розрахунку підприємством відображено суми ПДВ з періодом виписки понад 365 днів (період виникнення з вересня 2008 року по червень 2012 року включно), а в додатку 1 - податкові накладні, за якими проводиться коригування та розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової звітності за період листопад-грудень 2012 року.

Таким чином, підставою для невизнання уточнюючого розрахунку до податкової звітності податковий орган визначив невірне визначення позивачем структури витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Порядок складення податкової декларації визначено ст. 48 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

- тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

- звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

- звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

- повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

- код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

- місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

- найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

- дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

- ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

- підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно із п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Отже, зазначення підставою для присвоєння поданій уточнюючій декларації статусу «не визнано як податкова декларація» результати здійснення перевірки податковим органом складу витрат, визначених позивачем в уточнюючому розрахунку, суперечить вимогам п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України.

Виходячи з викладеного, та враховуючи, що подана позивачем уточнююча декларація з податку на додану вартість має всі необхідні реквізити, підписана посадовою особою позивача та скріплена печаткою, у податкового органу відсутні підстави для неприйняття такої декларації.

Колегія суддів приходить до висновку про визнання протиправними дій ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби щодо невизнання податкової звітності та присвоєння уточнюючій податковій декларації з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2012 року статусу «не визнано як податкова декларація» підлягають задоволенню.

Посилання суду першої інстанції на те, що поданий позивачем уточнюючий розрахунок за грудень 2012 року був прийнятий відповідачем та зареєстрований за № 9003108839, додатки 1 та 2 до даного уточнюючого розрахунку зареєстровані за № 9003108833 і № 9003108840, а оскаржуваний лист від 31.01.2013 № 2031/10/15-211 не є рішенням про відмову у прийнятті податкової декларації, а є повідомленням податкового органу про невизнання податкового звіту поданим та пропозицією подати новий податковий звіт є помилковим, оскільки за наслідками перевірки податкової звітності в разі виявлення порушень податкового законодавства, податковий орган застосовує фінансові санкції за наслідками виявлених порушень шляхом винесення податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та прийшов до помилкових висновків про відмову в задоволення позову в цій частині.

Оскільки згідно із п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача визнати уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року як податкову звітність та провести її в електронних базах, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким в позов задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, викладене в листі від 31.01.2013 року № 2031/10/15-211 щодо невизнання уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок вх. 9003108839 як податковий звіт.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» витрати зі сплати судового збору в розмірі 17,20 грн. (сімнадцять грн. 20 коп).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О.Беспалов О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.