Ухвала суду № 32608732, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2013 р. м. Київ К/9991/72054/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі № 2а-519/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Електроконтактні технології»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської

області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Електроконтактні технології» звернулось до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено; скасовані податкові повідомлення-рішення від 04.01.2012 № 0000062340 та № 0000082340.

Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- на підставі наказу № 1206 від 02.12.2011 та у відповідності до пп.78.1.1 п.78 ст.78 Податкового кодексу України контролюючим органом 02.12.2011 було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за лютий-квітень, червень-серпень 2011 року по операціям з ТОВ «Ліон», ПП «Сапсан», ТОВ «ЮСАЕМ», ПП «Хармарт», ПП «ОВД Трейд», ТОВ «Трубопласт Україна», за результатами якої складено акт № 2732/234/36875117 від 02.12.2011;

- за наслідками перевірки Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000082340 від 04.01.2012, яким позивачу за порушення ст.138 розділу ІІІ Податкового кодексу України та п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 823 522,00 грн. (з яких: 823 521,00 грн. - основний платіж та 01,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000062340 від 04.01.2012, яким позивачу за порушення пп.пп.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 760 632,80 грн. (з яких: 705 924,00 грн. - основний платіж та 54 708,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Висновок про порушення позивачем податкового законодавства зроблений відповідачем внаслідок того, що в ході перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми, сплачені по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Ліон», ПП «Сапсан», ТОВ «ЮСАЕМ», ПП «Хармарт», ПП «ОВД Трейд», ТОВ «Трубопласт Україна», оскільки, на думку перевіряючих, операції з даними контрагентами не носять реальний характер.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, погодився з висновком контролюючого органу про наявність підстав для донарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій, оскільки дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами не носять реальний характер за відсутності документального підтвердження господарських відносин.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов протилежного висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток судова колегія зазначає наступне.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом апеляційної інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум понесених ним валових витрат, пов'язаних з власною господарською діяльністю.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість судова колегія зазначає наступне.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Актом перевірки та судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з постачальниками.

Натомість, відповідач, стверджуючи про встановлені факти порушення позивачем податкового законодавства, посилається на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін.

Для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Водночас, судом апеляційної інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи (зокрема, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, витягами з розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів тощо).

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладання договорів та видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ та їм були видані відповідні свідоцтва.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентами та правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний