ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" липня 2013 р. м. Київ К-24586/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РСП Строитель» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 у справі №2-а-38843/09/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РСП Строитель» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
В С Т А Н О В И Л А :
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РСП Строитель» (далі-ТОВ «РСП Строитель», позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова (далі-ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова, відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.02.2009 №0000202330/0 та №0000192330/0.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач 05.07.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 14.12.2010 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі ТОВ «РСП Строитель» просило скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. 204 Цивільного кодексу України, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №151/23-31448652 від 03.02.2009, складеного за результатом планової, виїзної перевірки ТОВ «РСП Строитель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2008, податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення від 13.02.2009 №0000202330/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 33791,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 6792,40грн. та №0000192330/0, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 25347,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 12673,50грн.
Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями позивача з ТОВ «ПБК «Вертикаль».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту вчинення господарських зобов'язань щодо поставки будівельних матеріалів та виконання робіт та послуг щодо забезпечення функціонування обладнання базової станції стільникового зв'язку комунікаційної мережі, реальних витрат позивача на придбання товарів та послуг.
Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.
При цьому, слід зазначити, що встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків. Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Враховуючи вищезазначене та за встановлених судом апеляційної інстанції обставин щодо відсутності доказів транспортування, зберігання та використання у господарській діяльності позивача придбаного товару, а також з огляду на те, що акти виконаних робіт не містять інформації щодо переліку виконаних робіт та послуг, а позивачем в свою чергу, не зазначено достатньо переконливих доводів про порушення апеляційним судом правил оцінки доказів під час прийняття оскаржуваної постанови, висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань є правильним.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РСП Строитель» залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна
Судді: ___ Л.І. Бившева
___ А.М. Лосєв
Судове рішення № 32581065, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 17.07.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № к-24586/10-с. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: