Ухвала суду № 32572274, 17.07.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16676/2012

Провадження № 22ц/779/1669/2013

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Томин О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Малєєва А.Ю., Шишка А.І.,

секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.05.2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.05.2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 14.10.1999 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис за №1296 - розірвано. Малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено проживати з матір'ю ОСОБА_2. Вирішено стягувати з ОСОБА_3 аліменти в користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів, але не менше 30 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 26.10.2012 року. Стягнуто з ОСОБА_3 в спеціальний фонд Державного бюджету України 214 грн. 60 коп. судового збору. В решті вимог позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановлене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

На його думку, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що він частково визнав вимоги первісного позову. Зокрема, судом не було встановлено дійсної причини розірвання шлюбу позивачем, а вказано, що він не заперечує проти розірвання шлюбу. Вважає, що суд мав би вжити заходів для примирення подружжя, а також заходів по усуненню перешкод у побаченні і спілкуванні сина з батьком. Щодо відмови у задоволенні позовних вимог зустрічного позову, зазначає, що суд не врахував тих обставин, що ОСОБА_2 не має власного житла, самостійного доходу, а тому не може створити безпечні і належні умови для проживання дитини. Вважає, що висновок органу опіки та піклування, який було взято до уваги судом, є дискримінаційним відносно прав батька, принижує його честь і гідність, а також суперечить інтересам дитини. В частині рішення щодо призначення аліментів на утримання дитини, зазначає, що на даний час не має можливості сплачувати 1/3 частину від заробітної плати. Крім того, судом не враховано стан його здоров'я, так як йому необхідні кошти для придбання медпрепаратів. Також зазначає, що ним сплачувалися і сплачуються аліменти з часу подання первісного позову. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити. В заяві від 01.07.2013 року про усунення недоліків апеляційної скарги просить позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 залишити без розгляду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт доводи апеляційної скарги підтримав. Позивач та представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, позивача та її представника, представника Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судом встановлено, що 14.10.1999 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, про що зроблено актовий запис №1296 (а.с. - 9).

Згідно копії Свідоцтва про народження (серія НОМЕР_1) від 26.08.2010 року в даному шлюбі у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. - 4).

Встановлено також, що ОСОБА_2 з 31.07.1999 року працює в Івано-Франківській обласній службі зайнятості, з 09.02.2004 року в Івано-Франківському міському центрі зайнятості. На даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та отримує допомогу по догляду за дитиною, що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №7341 від 23.10.2012 року та характеристикою з місця роботи (а.с. 8, 56).

Згідно довідки про доходи №13 від 04.03.2013 року та характеристики з місця роботи, ОСОБА_3 працює на посаді завідувача господарством Обласного клінічного психоневрологічного диспансеру. Загальна сума його доходів за період з березня 2012 року по серпень 2012 року склала 14632,51 грн. (а.с. 36, 38).

Задовольняючи частково позовні вимоги первісного позову ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спільне життя між сторонами не склалося, збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та інтересам їх сина, врахував ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов'язків, вік, стан здоров'я дитини, а також матеріальний стан сторін та фактичні потреби дитини.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями ч. 3 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Згідно ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом принципу 6 «Декларації прав дитини» від 20.11.1959 року, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як вбачається з матеріалів справи, шлюбні відносини між сторонами не склалися, сторони не проживають разом однією сім'єю протягом тривалого часу, спільного господарства не ведуть, подружніх відносин не підтримують, позивач миритися не бажає, і на даний час примирення між ними не відбулося.

Посилання апелянта, як на підставу скасування рішення суду, на те, що судом не було надано строку для примирення не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Івано-франківського міського суду від 22.01.2013 року сторонам надався строк для примирення два місяці (а.с. - 26).

Щодо визначення місця проживання дитини, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з матеріалів справи та взяв до уваги висновок виконавчого комітету Івано-франківської міської ради від 18.04.2013 року щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, після розірвання шлюбу між його батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яким визначено місце проживання дитини з матір'ю (а.с. 75 - 77).

Що стосується доводів апелянта про необґрунтованість рішення суду в частині стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від його доходів, то суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та що вони повинні нести однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини з врахуванням повноцінного задоволення її матеріальних та духовних потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька і (або) в твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів місцевий суд обґрунтовано врахував обставини зазначені в ст. 182 СК України, зокрема: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів (працездатна особа молодого віку); наявність у нього на утриманні інших осіб (такі на момент розгляду справи відсутні).

Доводи апелянта, що його матеріальний стан не дозволяє йому сплачувати встановлену судом суму аліментів, не приймаються до уваги, оскільки даним обставинам суд дав оцінку та врахував їх при визначенні розміру аліментів.

Колегія суддів вважає, що апелянт є особою молодого віку, зобов'язаний працювати та утримувати свою малолітню дитину.

Суд першої інстанції з урахуванням можливостей відповідача, стану його здоров'я та рівня зайнятості, відсутністю інших утриманців, визначив розмір аліментів відповідно до вимог чинного закону.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови в зустрічному позові, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.05.2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Томин О.О.

Судді: Малєєв А.Ю.

Шишко А.І.