Ухвала суду № 32569553, 01.07.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2078/13 01.07.2013 01.07.2013

Провадження 22ц-784/1833/13 Головуючий у першій інстанції: Румянцева Н.О.

Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції: Кутова Т.З.

У Х В А Л А

Іменем України

1 липня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Ямкової О.О.,

Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання: Дубовою К.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5 та представника відповідачів ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2013 року, постановлене по справі за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_9,

про

визнання договорів дарування частин домоволодіння недійсними

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договорів дарування частин домоволодіння недійсним.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 20 грудня 2011 року вона уклала два договори дарування на підставі яких подарувала ? частину вказаного будинку ОСОБА_7, а іншу ? частину цього ж будинку ОСОБА_8, від імені якого діяла на підставі доручення ОСОБА_7

Посилаючись на положення ст.ст. 203, 215, 229, 230, 232 ЦК України, а також на те, що позивачка помилилася в правових наслідках укладення такого договору, тобто вона розраховувала на отримання довічного догляду від відповідачів, однак такого не сталося, таким чином відповідачі ввели її в оману, крім того, вказаний договір посвідчено нотаріусом в порушення встановленого законом порядку, оскільки не було отримано на таке згоду її чоловіка, в договорі не зазначено розмір земельної ділянки на якій розташований будинок та її кадастровий номер, відповідачі фактично не прийняли дарунок, а позивачка не передавала будинок, оскільки зареєстрована та продовжує в ньому проживати, а також позивачка вказувала на зловмисну домовленість відповідачів при укладенні договору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги, так як суд не вірно оцінив докази по справі, безпідставно надавши перевагу доказам, які наддали відповідачи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши докази по справі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності позивачці ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 5 грудня 2011 року .

ОСОБА_4 20 грудня 2011 року уклала договір із ОСОБА_7 на підставі якого подарувала останній ? частину вказаного домоволодіння (а.с. 12-13).

Того ж дня ОСОБА_4 уклала наступний договір з ОСОБА_10, від імені якого на підставі доручення діяла ОСОБА_7, та подарувала йому іншу ? частину цього домоволодіння (а.с. 10-11). Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9

Згідно з положеннями ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення може мати місце помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одно із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення , такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування

Статтею 232 ЦК України, передбачено , що правочин, який вчинено в наслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Так із змісту договорів дарування, які підписано сторонами, вбачається, що сторони попередньо ознайомлені нотаріусом з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій , перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам'яті, діючи добровільно, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса і до якого вони звернулися з власної ініціативи. Також з п. п. 3, 6 договорів слідує, що сторони засвідчують, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, укладання вказаних договорів відповідає інтересам сторін, їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповіда є внутрішній їхній волі, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Вказані договори підписані сторонами, в тому числі і особисто позивачкою, що вона не заперечує.

Як показали свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про наявність договорів їм відомо зі слів позивачки, які умови були досягнуті сторонами при укладенні договорів, яка мета цих договорів їм не відомо.

За вказаних обставин, районний суд дійшов вірного висновку про те, що посилання позивачки на наявність домовленості між нею та відповідачами про надання довічного утримання їй та її чоловіку, при укладенні оспорюваних договорів дарування домоволодіння, не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

Також є недоведеним те, що формування волі позивачки на вчинення договору дарування, відбувалось не вільно, а вимушено під впливом недобросовісних дій (обману) відповідачів, тобто обдарованих, направлених на невірне створення уявлення у позивачки щодо природи правочину.

Відсутні також і буд-які докази та об'єктивні підстави для застосування положень викладених в ст. 232 ЦК України, на яку формально посилається позивачка. Оскільки відповідно до даної норми зло навмисна домовленість має бути між представниками сторін в договорі. Однак в обох оспорюваних договорах позивачка, як дарувальник, діяла особисто без представника.

Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним , якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, умови, що визначені законом як істотні або є обхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність .

Так, оспорювані договори дарування за своєю формою відповідають вимогам ч. 2 ст. 719 ЦК України, тобто укладені в письмовій формі та посвідчені нотаріально. В договорах зазначено предмет та ціну договору.

Відповідно до положень п. 7 договорів право власності у обдарованих виникає з моменту його прийняття. А в п. 8 підтверджено обдарованими прийняття дарунку одержанням технічного паспорту та ключів.

За такого посилання позивачки на те, що вона зареєстрована в даному будинку та продовжує проживати в ньому не спростовує факту прийняття дарунку відповідачами, відповідно до тих умов, про які сторони домовились, та не є порушенням наведених вимог закону щодо змісту договору дарування. Наведене, відповідає положенням ст. 627 ЦК України, згідно з якими сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов відповідно до вимог цього Кодексу.

Так, прийнявши в дар домоволодіння, відповідачі зареєстрували своє право власності в КП ММБТІ, про що свідчать відповідні витяги з реєстру про державної реєстрації майнових прав (а.с. 45, 47). Відповідачі виготовували новий технічний паспорт на будинок від 13 вересня 2011 року на своє ім'я (а.с. 52-57).

Крім цього, відповідач ОСОБА_10 зареєстрував своє місце проживання в спірному домоволодінні з 31 серпня 2012 року, про що свідчать данні його паспорту та дані домової книги (а.с. 58-59, 60-62). Також за домовленістю співвласників обдарованих, з ОСОБА_10 укладено договори на надання комунальних послуг, а саме: електропостачання, на вивіз твердих побутових відходів, з централізованого постачання холодної води і водовідведення та газопостачання (а.с. 63-72).

Також не є порушенням законодавчих норм, відсутність згоди чоловіка позивачки на укладення нею спірних договорів. З наданих матеріалів нотаріальних справ, вбачається, що позивачка власноручно підписала заяви про перебування домоволодіння в її особистій власності а також, що інші особи будь-яких прав на дане домоволодіння не мають (а.с. 118, 129). Так із запису, який міститься на свідоцтві про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я позивачки від 22 листопада 2011 року , вбачається що воно видане замість свідоцтва про право на спадщину від 14 вересня 1979 року (а.с. 112). Таким чином, відповідно до положень ст. 24 КпШС України, який діяв на час виникнення вказаного права власності, майно отримане одним із подружжя під час шлюбу в порядку спадкування, належить йому на праві особистої власності.

Таким чином, не відповідності вимогам закону оспорюваних договорів, також не встановлено, а значить і підстави встановлені ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України для їх недійсності відсутні.

Враховуючи наведені обставини, а також вимоги ч. 3 ст. 10 ЦПК України, стосовно того, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та вірно відмовив в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги на те, що вона не могла подарувати частину належного їй будинку фактично сторонній особі, якою є - ОСОБА_7, не можна врахувати, як доказ її помилки в сприйнятті правових наслідків договору дарування, чи обману, оскільки таке вказує на емоційну оцінку власних дій, в зв'язку з відсутністю, на думку позивачки, їх мотивації. Між тим, мотиви укладення договорів, за наведеними нормами, не мають істотного значення при вирішенні спору щодо недійсності правочину. До того в позовній заяві позивачка зазначає, що найближчою рідною людиною для неї та чоловіка був племінник ОСОБА_10, на ім'я якого позивачкою було складено заповіт задовго до укладення спірних договорів, а саме 22 травня 2010 року. Відповідачка ОСОБА_7, як пояснили сторони в судовому засіданні, є членом родини племінника - його співмешканкою.

Посилання позивачки, як на невідповідність вимогам закону оспорюваних договорів, на те що в них не зазначено розмір земельної ділянки на якій розташовано спірний житловий будинок, не заслуговує на увагу, оскільки в п. 2 договорів вказано приналежність даної земельної ділянки до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими, до розмежування земель державної і комунальної власності, здійснює Миколаївська міська рада, таким чином відсутність площі і кадастрового номеру земельної ділянки права позивачки не може порушити, до того ж земельна ділянка до предмету договору не відноситься.

Іншім доводам апеляційної скарги надано оцінку в наведених вище висновках суду.

Таким чином, перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія дійшла висновку, що воно відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуюча:

Судді: