Постанова № 32555375, 23.07.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р.Справа № 916/917/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ТОВ "Молокозавод„ - Шершньов В.П . та Гливинська С.А.(за дорученням),

ПАТ „Українське Дунайське пароплавство" - Павленко Д.О.(за дорученням).

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" на рішення господарського суду Одеської області від 12.06.2013 р. по справі № 916/917/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" про стягнення 65 392,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

05.04.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі - відповідач) 65 392,07 грн. (в т.ч.: 60 659,90 грн. - основного боргу, 3 943,48 грн. - пені, 788,69 грн. - 3% річних) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720, 50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на укладений між сторонами у справі договори поставки № 038 СОФ від 10.01.2012 р. та № 039 СОФ від 10.01.2012 р. (далі договір № 038 та № 039), за умовами яких позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав та передав у власність відповідача товар в період з вересня 2012 р. по листопад 2012 р. на загальну суму 60 659,90 грн., що вбачається з 11 товарно-транспортних накладних на постачання молочної продукції:

1) МЗ 0002564 від 17.09.2012 р. на суму 6 600 грн., з яких відповідач сплатив 4 850,3 грн.

2) МЗ 0002565 від 17.09.12 р. на суму 8 658 грн.

3) МЗ 0003834 від 24.09.12 р. на суму 8 800 грн.

4) МЗ 0003841 вів 24.09.2012 р. на суму 5 286 грн.

5) МЗ 0001736 від 10.10.2012 р. на суму 6 600 грн.

6) МЗ 0001737 від 10.10.2012 р. на суму 8 790 грн.

7) МЗ 0003643 від 22.10.2012 р. на суму 3528 грн.

8) МЗ 0005050 від 29.10.12 р. на суму 3 676 грн.

9) МЗ 0005051 від 29.10.12 р. на суму 3 300 грн.

10) МЗ 0001719 від 12.11.12 р. на суму 5 500 грн.

11) МЗ 0001720 від 12.11.12 р. на суму 4 772 грн.

а всього на загальну суму 60 659,90 грн., однак відповідач не розрахувався за цей товар.

Ухвалою господарського суду Одеської області за вказаним позовом порушено провадження по справі.

Частково не погоджуючись позовними вимогами відповідач надав суду відзив в якому зазначив, що з визнає вимоги про стягнення заборгованості у сумі 25 662,20 грн., оскільки він що частково погасив заборгованість за поставлений позивачем товар що підтверджується наступним :

1) 7 листопада 2012 р. ПрАТ "УДП" сплачено рахунок № МЗ-0000657 від 14.09.2012 р. на суму 6600,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0002564 від 17.09.2012 р. Про що свідчить платіжне доручення № 3121 від 07.11.2012 р.;

2) 13 грудня 2012 р. ПрАТ "УДП" сплачено рахунок № МЗ-0000757 від 22.10.2012 р. на суму 3528,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0003643 від 22.10.2012 р. Це підтверджується платіжним дорученням № 3447 від 13.12.2012 р. на загальну суму 12996,00 грн.;

3) 24 грудня 2012 р. ПрАТ "УДП" сплачено рахунок № МЗ-0000679 від 22.09.2012 р. на суму 8800,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0003834 від 24.09.2012 р. Це підтверджується платіжним дорученням № 3497 від 24.12 2012 р.

4) 8 лютого 2013 р. ПрАТ "УДП" сплачено рахунок № МЗ-0000786 від 29.10.2012 р. на суму 3300,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0005051 від 29.10.2012 р. Про що свідчить платіжне доручення № 410 від 08.02.2013 р.;

5) 13 лютого 2013 р. ПрАТ "УДП" сплачено рахунок № МЗ-0000680 від 23.09.2012 р. на суму 5286,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0003841 від 24.09.2012 р. Це підтверджується платіжним дорученням № 225 від 13.02.2013 р.;

6) 10 квітня 2013 р. ПрАТ "УДП" частково сплачено рахунок № МЗ-0000659 від 17.09.2012 р. на суму 5100,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № M3-0Ц02565 від 17.09.2012 р. Про що свідчить платіжне доручення № 962 від 10.04.2013 р.;

7) 29 квітня 2013 р. ПрАТ "УДП" сплачено залишок рахунку № МЗ-0000659 від 17.09.2012 р. на суму 3558,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0002565 від 17.09.2012 р. та рахунок № МЗ-0000785 від 29.10.2012 р. на суму 3676,00 грн., який був виставлений на підставі товарно-транспортної накладної № МЗ-0005050 від 29.10.2012р. що підтверджується платіжним дорученням № 1442 від 29.04.2013 р. на загальну суму 7234,00 грн., а відтак станом на 10.05.2013 р. сума заборгованості у відповідача перед позивачем за двома договорами становить 25 662,20 грн.

Також відповідач у своєму відзиві зазначив, що ,по-перше, позивачем зроблено невірний розрахунок нарахування пені, оскільки позивачем не правильно встановлено з якого саме періоду повинна бути нарахована пеня, по-друге позивач не надав доказів отримання відповідачем рахунків з зазначенням дати їх отримання, по-третє відповідач частково розрахувався за товар та те, що позивач не обґрунтовано нарахував 3% річних.

Позивач 13.05.2013 р. 27.05.2013 р., 29.05.20123 р. надав до місцевого господарського суду заяви про зменшення розміру позовних вимог та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.06.2013 р. остаточно просив стягнути з відповідача 49 172,87 грн., з яких 43 553,75 грн. сума основної заборгованості, 4 791,17 грн. - сума пені, 827,95 грн. - 3% річних, за період з лютого 2012 р. по квітень 2013 р., а також витрати по сплаті судового збору 1720,50 грн.. При цьому нарахував пеню та 3 % річних за період 6 місяців від дати коли відповідач повинен був розрахуватись за отриманий товар.

В обґрунтування своєї позиції позивач додатково послався на інші три товарно-транспортні накладні ніж зазначені в первісному варіанті позову, а саме : МЗ 0003927 від 31.01.2012 р. на суму 8 800 грн.; МЗ 0002073 від 15.02.2012 р. на суму 11 766 грн.; МЗ 0003894 від 30.07.2012 р. на суму 7 256 грн., зазначивши що даною ТТН відповідач сплатив 5 158,95 грн.,

Він також просив не враховувати раніше надані шість накладні: МЗ 0002564 від 17.09.2012 р. на суму 6 600 грн.; МЗ 0003834 від 24.09.12 р. на суму 8 800 грн.; МЗ 0003841 вів 24.09.2012 р. на суму 5 286 грн.; МЗ 0003643 від 22.10.2012 р. на суму 3528 грн.; МЗ 0005051 від 29.10.12 р. на суму 3 300 грн.

Відповідач 28.05.2013 р. до місцевого господарського суду надав доповнення до відзиву на позов , а 10.06.2013 р. відповідачем надано до місцевого господарського суду доповнення №2 до відзиву на позов, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме 43 553,75 грн. сума основної заборгованості та 827,95 грн. - 3% річних, проти пені заперечує та вважає, що її розрахунок зроблено в порушення норм чинного законодавства, а саме з пропуском строку позовної давності в частині стягнення пені за період з 15.02.2012 р. по 04.04.2013 р., таким чином відповідач визнає пеню в розмірі 3 201,68 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.06.2013 року (повний текст якого складено та підписано суддею Никифорчуком М.І. 17.06.2013 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 11 694 грн. та судовий збір у розмірі 307,68 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач дійсно поставив відповідачу продукцію на умовах визначених у двох договорах, а останній частково за прийнятий товар розрахувався також місцевий господарський суд зазначив, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними частково, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та з посиланням на норми чинного законодавства України. Крім того місцевий господарський суд відхилив заяву позивача про уточнення позовних вимог від 05.06.2013 р., з посиланням на те, що цією заявою позивач фактично змінює підстави позову посилаючись на договори, які не є предметом спору у справі, що суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на його користь 47 583,38 грн.( в т.ч. 43 553,75 грн. - основного боргу, 3 201,68 грн. - пені, 827,95 грн. - 3% річних за період з січня 2012 р. по листопад 2012 р.) , а також 1 720,50 грн. - витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви. Крім того скаржник просить стягнути з відповідача на його користь 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив, що місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права України, а саме суд неповно, з'ясував обставини справи, які мають значення для прийняття повного та законного рішення і необґрунтовано не прийняв до уваги його заяву про уточнення вимог від 05.06.2013 р.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.07.2013 р. о 10:30 год., про що сторони в порядку ст. 98 ГПК України були повідомлені своєчасно та належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Фіксація судового засідання здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представники позивача (скаржника) в усних поясненнях наданих суду просили задовольнити скаргу в повному обсягу.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, запереченнях на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Колегія суддів, вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку позиції місцевого суду щодо „відхилення" заяви позивача про уточнення позову від 05.06.2013р. у зв'язку зі зміною підстави позову.

Дійсно ст. 22 ГПК України передбачено право позивача на зміну предмету або підстави позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

У Постанові Пленумі Вищого господарського суду України від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Матеріали справи свідчать, що заяву „про уточнення позову" від 05.06.2013р. позивач дійсно надав суду першої інстанції вже після початку розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене місцевий суд дійшовши, що висновку що мало місце зміна підстави позову після початку розгляду справи по суті повинен був залишити цю заяву без розгляду, про що зазначити в описові частині судового рішення , а не відхиляти її, оскільки таке поняття як „відхилення" не передбачено нормами ГПК України.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви викладені у ст. 54 ГПК України яка серед іншого передбачає про необхідність зазначення в позові двох основних його елементів позову предмет позову та підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову

Аналізуючи заяву позивача про уточнення позову від 05.06.2013р. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Поняття „уточнення позовних вимог" або „уточнення позову" не передбачено нормами ГПК України.

У пункті 3.11 вищевказаного Пленуму Вищого господарського суду України надано роз'яснення застосування приписів ст. 22 ГПК України де зокрема зазначено, що вказаною статтею не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п.. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

На переконання колегія суддів вказана заява за своїм змістом та суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог, а таки заяви згідно приписів ст. 22 ГПК України позивач має право подавати суду першої інстанції на протязі всього судового процесу , тобто і після початку розгляду справи по суті і до ухвалення судом рішення по справі.

При цьому колегія суддів вважає, що зміни підстави позову у цій заяві ( як дійшов висновку суд першої інстанції) не міститься, оскільки позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на такі ж самі договори та обставини що й в первісній редакції позову (договори № 038 та № 039) і лише для прикладу приводить інші договори, не обґрунтовуючи свої вимоги ними, а крім того надає додаткові докази (ТТН) частково замість раніше наданих, а надання нових доказів дозволяється на протязі всього розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, а також враховуючи роз'яснення надані в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. „Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" ( з наступними змінами та доповненнями) колегія суддів вважає за необхідне розглянути цей спір, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог від 05.06.2013р.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладені договори поставки № 039 СОФ від 10 січня 2012 року та № 038 СОФ від 10 січня 2012 р. (далі договір № 038 та № 039), згідно умов двох договорів позивач зобов'язався у 2012 р. поставити покупцю товар (сири сичужні за договором № 038 та масло вершкове за договором № 039).

Відповідно до п. 1.2 договору № 038 та № 039, сторони встановили, що найменування: масло вершкове за кодом Державного класифікатора - 15.51.3 - «Масло (з коров'ячого молока)» та сири сичужні за кодом Державного класифікатора - 15.51.4 - „сири сичужні" у кількості, асортименті і за цінами відповідно до специфікації, погодженої сторонами, що є невід'ємною частиною договору.

В матеріалах справи наявні специфікації (додаток № 1 до договору № 038 та додаток № 1 до договору № 039) з яких вбачається, що сторони узгодили який саме товар поставляється, його кількість та його вартість за специфікацією до договору № 038 на загальну суму з ПДВ 266 750,00 грн. та за договором № 039 на загальну суму з ПДВ 300 940,00 грн., зазначені специфікації підписані обома сторонами та скріплені печатками установ і є невід'ємною частиною договору.

Розділом 4 договору № 038 та №039 сторони обумовили порядок здійснення оплати, та розрахунки проводяться покупцем протягом 14 днів після надходження рахунку постачальника на оплату товару та після підписання товарно-транспортної накладної сторонами або їх уповноваженими представниками. До рахунку додаються видаткова накладна та податкова накладна.

З договорів № 038 та № 039 вбачається, що сторони також обумовили порядок та умови поставки товару, а саме згідно п. 5.6 підтвердженням одержання товару покупцем є товарно-транспортна накладна, підписана уповноваженими представниками сторін

З договорів № 038 та № 039 також вбачається, що сторони визначили відповідальність сторін, так у п. 7.2 зазначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо оплати товару у встановлені цими договорами строки, покупець сплачує постачальнику пеню у розмирі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочки платежу. Сплата пені не звільняє покупця від обов'язків виконання умов договору.

Аналіз вищезазначених умов договору № 038 та № 039 надає можливість зробити висновок, що за своєю правовою природою данні договори є договорами поставки, а відтак при розгляді цього спору поряд з умовами договору та з загальними нормами зобов'язального права слід керуватись нормами матеріального права які регулюють відносини поставки, а саме параграфом 1 глави 30 ГК України і ст. 712 ЦК України і в силу приписів вказаної статті також параграфом 1 глави 54 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов'язань позивач здійснив відповідачу поставку товару, а останній прийняв , що підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними:

1. МЗ 0003927 від 31.01.2012 р. на суму 8 800 грн.,

2. МЗ 0002073 від 15.02.2012 р. на суму 11 766 грн.

3. МЗ 0003894 від 30.07.2012 р. на суму 7 256 грн., за даною ТТН відповідач сплатив 5 158,95 грн.,

4. МЗ 0002565 від 17.09.12 р. на суму 8 658 грн.

5. МЗ 0001736 від 10.10.2012 р. на суму 6 600 грн.

6. МЗ 0001737 від 10.10.2012 р. на суму 8 790 грн.

7. МЗ 0005050 від 29.10.12 р. на суму 3 676 грн.

8. МЗ 0001719 від 12.11.12 р. на суму 5 500 грн.

9. МЗ 0001720 від 12.11.12 р. на суму 4 772 грн.,

а всього на загальну суму 60 659,05 грн., які підписані уповноваженими представниками позивача (постачальника) та відповідача (покупця), скріплені печаткою цих підприємств.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач у відзиві №2 на позов проти наявної за ним заборгованості за двома договорами № 038 та № 039 не заперечував, тобто визнавав її, що також підтверджується наявним у справі актом звірки розрахунків, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в процесі розгляду справи місцевим господарським судом за отриманий товар розрахувався лише частково, а саме на загальну суму 17 106,20 грн., внаслідок чого загальна сума заборгованості у відповідача перед позивачем зменшилась до 43 553,75 грн.

Колегія суддів, вважає за необхідне звернути увагу на те, що вище вказані ТТН, на які позивач (скаржник) посилається у заяві про уточнення позовних вимог від 05.06.2013 р. дійсно стосуються договорів № 038 та № 039, оскільки з них вбачається, що позивач зробив поставку масла 73 % пач. 200 гр. та сир „Російський" дані види товару відносяться до договору № 038 та договору № 039, що відповідає специфікаціям доданим до договорів № 038 та № 039.

Викладене свідчить, що позивач, передавши відповідачеві товар на підставі вказаних ТТН, належним чином виконав свої зобов'язання за договором.

Однак, як зазначалось вище в процесі розгляду справи місцевим господарським судом позивач зменшував суму позовних вимог посилаючись на часткове погашення відповідачем наявної за ним заборгованості.

Таким чином загальну сума заборгованості за відповідачем перед позивачем (скаржником) на підставі ТТН

1. МЗ 0003927 від 31.01.2012 р. на суму 8 800 грн.,

2. МЗ 0002073 від 15.02.2012 р. на суму 11 766 грн.,

3. МЗ 0003894 від 30.07.2012 р. на суму 7 256 грн.,

4. МЗ 0002565 від 17.09.12 р. на суму 8 658 грн.

5. МЗ 0001736 від 10.10.2012 р. на суму 6 600 грн.

6. МЗ 0001737 від 10.10.2012 р. на суму 8 790 грн.

7. МЗ 0005050 від 29.10.12 р. на суму 3 676 грн.

8. МЗ 0001719 від 12.11.12 р. на суму 5 500 грн.

9. МЗ 0001720 від 12.11.12 р. на суму 4 772 грн., з урахуванням часткової сплати за отриманий відповідачем товар становить 43 553,75 грн..

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на тому, що відповідач цю суму боргу визнає.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ст. 663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договорами поставки № 038 та № 039 виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених в договорах № 038 та № 039 умовах, що підтверджується ТТН, які підписані обома сторонами, а відповідач виконав свої зобов'язання лише частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно з ч. 7 ст. 193 цього ж кодексу не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи викладене (вищезазначені обставини та норми права), колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав всі правові підстави для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, а відтак з відповідача на користь позивача (скаржника) підлягає стягненню основна заборгованість у загальній сумі 43 553,75 грн.

Водночас переглядаючи відповідно до приписів ст.101 ГПК України справу повторно в повному обсягу, тобто не тільки з урахуванням доводів зазначених у позовній заяві, уточненнях до неї та апеляційній скарзі, колегія суддів встановила наступне.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що оскільки загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за ТТН становить 43 553,75 грн., то 3 % річних складають 827,95 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевірила правильність розрахунку позивача (скаржника) за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та дійшла до висновку, що розрахунок 3% річних також зроблено арифметично і методологічно вірно.

Слід зазначити, що відповідач у відзиві №2 на позов визнавав зазначену суму 3% річних яка складає 827,95 грн., за період з лютого 2012 по квітень 2012 р..

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимога позивача (скаржника) щодо стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню.

Крім того позивач (скаржник) у позовній заяві просить стягнути пеню у загальній сумі 4 791,17 грн., а в апеляційній скарзі спросить стягнути з відповідача пеню у загальній сумі 3 201,68 грн. за договорами № 038 та № 039, відповідач зазначену у скарзі суму пені визнає, що вбачається з доповнення № 2 до відзиву на позовну заяву.

Як зазначалось вище згідно умов договорів № 038 та № 039, а саме п. 7.2 зазначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо оплати товару у встановлені цими договорами строки, покупець сплачує постачальнику пеню у розмирі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочки платежу. Сплата пені не звільняє покупця від обов'язків виконання умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 1 Закон, ВР України, від 22.11.1996, № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 цього кодексу визначена спеціальна позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) яка становить один рік.

Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції зробив письмову заяву про застосування позовної давності в частині стягнення пені за прострочку оплати товару отриманого за товарно-транспортними накладними МЗ 0003927 від 31.01.2012 р. та МЗ 0002073 від 15.02.2012 р. на суму 11 766 грн.

Колегія суддів встановила що за вказаним накладними позивач дійсно пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені, а відтак вимоги в цієї частині , у урахуванням заяви відповідача, задоволенню не підлягають.

Водночас решта вимог про стягнення пені за інші періоди часу заявлена позивачем в межах позовної давності.

Враховуючи положення норм чинного законодавства України та умови договору, колегія суддів за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" перевірила правильність розрахунку пені по вказаним позивачем накладним ( по кожній окремо і за виключенням вищезазначених двох накладних по якім строк позовної давності закінчився) та дійшла до висновку, що розмір пені складає 3 201,68 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, що доречи відповідає розміру пені який визнавався відповідачем в суді першої інстанції і який зазначений позивачем в апеляційній скарзі.

Оцінюючи доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну каргу колегія суддів дійшла висновку, що вони суперечать вищезазначених встановленим колегією суддів фактичним обставинам та наявним у справі доказам, а також позиції відповідача викладеній у відзиві №2 на позов, а тому не приймає їх до уваги.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог від 05.06.2013р.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" - задовольнити.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 12.06.2013 р. по справі № 916/917/13 скасувати та виконання за ним припинити.

3) Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 05.06.2013р. ) задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" :

- 43 553 ( сорок три тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 75 коп. - основного боргу;

- 3 201 ( три тисячі двісті одну) грн. 68 коп. - пені;

- 827 (вісімсот двадцять сім ) грн. 95 коп. - 3% річних;

- 1 651 (тисяча шістсот п'ятдесят одна) грн. 68 коп. - часткове відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

В решті частині позову відмовити"

4) Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" - 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5) Зобов'язати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 23.07.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.