Постанова № 32542525, 16.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2013 року 12:52 № 826/10222/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УкрПетролКонсалтинг»до відповідачаДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250За участю представників сторін:

від позивача: Пльотка П.Ю. (довіреність № 55 від 21.02.2013 р.)

від відповідача: Яфонкін Є.А. (довіреність № 3329/9/10-034 від 22.04.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.07.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрПетролКонсалтинг» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/10222/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 16.07.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250;

- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2010 р. у загальній сумі 306 957,00 грн., а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо завищення валових витрат на загальну суму 1 534 786, 00 грн. та заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 383 696,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі даного Акта перевірки та рішення про результати розгляду первинної скарги - є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач подав письмові заперечення на позовну заяву та в судовому засіданні 16.07.2013 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог також заперечив з огляду на наступне.

Як було зазначено представником відповідача в обґрунтування заперечень на позовну заяву, за результатами перевірки контрагента позивача ТОВ «Леміш Груп», податковим органом було встановлено не підтвердження останнім відомостей про юридичну особу, анулювання свідоцтва ПДВ 11.04.2011 р. по причині не подання декларацій протягом року, а також наявності вироку суду по кримінальній справі стосовно засновника та директора контрагента позивача ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_4, якого визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - вчинене повторно).

Отже, на переконання відповідача, матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Леміш Груп», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, таке товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Леміш Груп» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і валові витрати та податковий кредит.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 09.01.2013 року по 15.01.2013 року відповідачем Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрПетролКонсалтинг» під час взаємовідносин із контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» за період з 01.10.2009 року по 30.06.2010 року.

За наслідками зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 50/22.5-07/35591310 від 22 січня 2013 року, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4., п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2010 р. у загальній сумі 306 957,00 грн., а також п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо завищення валових витрат на загальну суму 1 534 786, 00 грн. та заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 383 696,00 грн.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Леміш Груп», щодо надання останнім на користь позивача послуг із дослідження ринку нафтопродуктів.

31.01.2013 року, відповідно до положень ст. 56 ст. 86 Податкового кодексу України, позивач подав до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС заперечення до Акта перевірки.

Заперечення позивача були розглянуті та відповідь на них була надана ДПІ у Оболонському районі м. Києва 07.02.2013 року. Згідно з вказаною відповіддю, заперечення позивача були відхилені, а Акт перевірки залишений без змін.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000782205 від 11.02.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 299 946 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 25 коп., в т.ч. 239 957 (двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 00 коп. - за основним платежем, та 59 989 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення № 0000792205 від 11.02.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 479 620 (чотириста сімдесят дев'ять тисяч шістсот двадцять) грн. 00 коп., в т.ч. 383 696 (триста вісімдесят три тисячі шістсот дев'яносто шість) грн. 00 коп. - за основним платежем, та 95 924 (дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

21.02.2013 року позивач подав до Державної податкової служби у м. Києві скаргу на Акт і податкові повідомлення-рішення № 0000782205 від 11.02.2013 року та № 0000792205 від 11.02.2013 року.

24.02.2013 року рішенням Державної податкової служби у м. Києві Акт № 50/22.5-07/35591310 від 22.01.2013 року та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0000782205 від 11.02.2013 року були залишені без змін. Одночасно, відповідно до вказаного рішення про результати розгляду первинної скарги, податкове повідомлення-рішення № 0000792205 від 11.02.2013 року було частково скасоване в частині штрафної санкції на суму 20 937 (двадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 00 коп. та в частині донарахування основного платежу в сумі 83 750 (вісімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., у зв'язку з помилковим донарахуванням податкового зобов'язання по податку на прибуток за 4 кв. 2009 року.

За результатами розгляду вказаної скарги ДПІ у Оболонському районі м. Києва 28.05.2013 року винесло податкове повідомлення-рішення № 0003922250, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 374 932 (триста сімдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять дві) грн. 50 коп., в т.ч. 299 946 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 00 коп. - за основним платежем, та 74 986 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

13.05.2013 року позивач подав до Міністерства доходів і зборів України повторну скаргу на Акт № 50/22.5-07/35591310 від 22.01.2013 року та податкові повідомлення-рішення від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250.

04.06.2013 року рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги податкові-повідомлення рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250 були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС від 11.02.2013 р. № 0000782205 та від 28.05.2013 р. № 0003922250 - протиправними, позивач звернувся за їх оскарженням у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, у перевіряємому періоді позивач ТОВ «УкрПетролКонсалтинг» отримував від контрагента ТОВ «Леміш Груп» послуги щодо моніторингу цін на ринку нафтопродуктів України, аналізу ринку насосів для бензоколонок РФ на підставі Договору № 10/09-2009 від 01.10.2009 р. про надання послуг з дослідження ринку, та виписуваних контрагентом рахунків-фактур по даному Договору.

На виконання зазначеного Договору, ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «УкрПетролКонсалтинг» були підписані Акти виконаних робіт, які були надані до перевірки.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи та не було допустимими доказами заперечено позивачем, в ході перевірки не було представлено методичних матеріалів (копій звітів з легальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгодженої теми дослідження, а саме моніторингу цін на ринку нафтопродуктів, тощо), які б підтверджували фактичне надання даних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків (позивача).

В подальшому, на виконання таких договірних відносин, ТОВ «Леміш Груп» було виписано на адресу позивача ТОВ «УкрПетролКонсалтинг» податкові накладні, суми податку на додану вартість по яких у загальному розмірі 306 957,00 грн. були включені позивачем до складу податкового кредиту перевіряємого періоду, а також суми по господарських операціях із ТОВ «Леміш Груп» були включені позивачем до складу валових витрат перевіряємого періоду.

Проте, як підтверджується наявними у справі доказами, за наслідками перевірки правомірності здійснення господарської діяльності контрагентом позивача ТОВ «Леміш Груп», контролюючим органом було встановлено наступне.

Згідно наявної в матеріалах справи інформації, контрагент позивача ТОВ «Леміш Груп» мас стан - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердженні відомостей.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Леміш Груп» анульовано 11.04.2011 р. по причині - не надання декларацій протягом року.

Відповідно до звітних документів ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2010 р., засновником та директором вказаного підприємства був: ОСОБА_4.

Крім того, Прокуратурою м. Києва (супровідний лист ДПС у м. Києві від 20.08.2012 р. № 1366/7/22-108) до ДПІ у Оболонському районі м. Києва) було надано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.01.2012 р. по справі № 1 -2005/11 стосовно ОСОБА_4 (засновника та директора ТОВ «Леміш Груп»), в якому зазначено, що ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України.

Враховуючи зазначене, за результатами перевірки позивача, відповідачем було встановлено завищення ТОВ «УкрПетролКонсалтинг» валових витрат на загальну суму 1 534 786,00 грн. та податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 239 957,00 грн. по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ «Леміш Груп», що здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, таке товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Леміш Груп» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і валові витрати та податковий кредит.

Перевіривши наявні у справі докази, вивчивши норми податкового та іншого законодавства з даного приводу, суд погоджується із такими висновками контролюючого органу щодо фіктивної діяльності контрагента позивача ТОВ «Леміш Груп», а також правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зважаючи зокрема на таке.

Пунктом 1 статті 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також, відповідно до ст. 551 Господарського кодексу України, визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання , а саме:

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

- підприємство не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджує фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Згідно п. 2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704, визначено, що:

- первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа;

- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже, згідно наявних матеріалів справи, зокрема вироку Шевченківського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_4 - засновника та директора ТОВ «Леміш Груп» (контрагента позивача), яким останнього визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - вчинене повторно), судом вбачається, що наслідком діяльності підприємства ТОВ «Леміш Груп» було виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів, а отже такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а тому в позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум, сплачених на користь ТОВ «Леміш Груп».

Відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Таким чином, при здійснені перевірки позивача контролюючим органом було правомірно зроблено висновок, що правочини, укладені ТОВ «Леміш Груп» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Згідно п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Порядок заповнення податкової накладної визначений п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, та Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (із змінами та доповненнями).

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1997 року № 2333/2037 із змінами та доповненням (далі - Порядок №165), визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Враховуючи викладене, в суду є достатні підстави зробити висновок, що вся первинна документація (договори, рахунки-фактури, Акти прийняття виконаних робіт (наданих послуг), податкові накладні щодо взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ «Леміш Груп» підписана з боку останнього невповноваженою особою (наявний вирок суду відносно посадової особи, що підписувала всю первинну документації від імені ТОВ «Леміш Груп»), а відповідно така первинна документація не може вважатися належним доказом по справі, а зазначені правочини містять ознаки нікчемності.

Відповідно до вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

В даному випадку всі первинні документи по господарських операціях із ТОВ «Леміш Груп», зокрема договір, рахунки-фактури, Акти приймання-передачі та податкові накладні від імені ТОВ «Леміш Груп» були укладені та підписані з порушенням вимог чинного законодавства, а саме укладені та підписані невповноваженою особою, відносно якої наявний вирок суду по кримінальній справі, та таку особу (ОСОБА_4 - засновника та директора ТОВ «Леміш Груп») було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - вчинене повторно).

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Леміш Груп» здійснювало діяльність спрямовану на укладення правовідносин, пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам.

Зважаючи на викладене, сторони таких правовідносин не могли не усвідомлювати протиправності своїх дій і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства, а отже прагнули настання протиправних наслідків у вигляді ненадходження сум податків до державного бюджету.

Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ «Леміш Груп» об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Як було встановлено вище, в матеріалах справи є наявним вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.01.2012 року у справі № 1-2005/11, яким ОСОБА_4 (засновника та директора ТОВ «Леміш Груп») було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - вчинене повторно).

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наявними у справі доказами та наведеними вище нормами чинного законодавства, підтверджується правомірність висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства (паперовий (безтоварний) варіант взаємовідносин), на підставі чого було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів на їх підтвердження, щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 22.07.2013 р.