Ухвала суду № 32534743, 02.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 р.Справа № 818/2079/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. по справі № 818/2079/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП СтройселміАТИ"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СП СтройселміАТИ", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2012 року № 0007391502/58351.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року адміністративним позов ТОВ "СП СтройселміАТИ" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 15 листопада 2012 року № 0007391502/58351, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на 45 504 грн. 94 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 8 940 грн. 03 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СП СтройселміАТИ" (ідентифікаційний код 32603144, вул. Скрябіна, буд. 5, м. Суми, 40022, п/р 26006040245000 в АТ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 544 грн. 47 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "СП СтройселміАТИ" за їх необґрунтованістю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. 2, ст. 17, ст. 23 Закону України "Про плату за землю", пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 15 листопада 2012 року ДПІ в м. Сумах за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача винесено податкове повідомлення-рішення, яким збільшено зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010-2011, січень-серпень 2012 року на 45507 грн. 94 коп., застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 8940 грн. 03 коп. (а.с.11).

Підставами для винесення такого рішення є висновок відповідача про те, що розрахунок орендної плати позивачем проводиться з розміру нормативної грошової оцінки землі меншої від затвердженої рішенням Сумської міської ради.

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративному порядку, скарги залишені без задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю з 01 січня 2011 року - Податковим Кодексом України.

При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ з наступними змінами та доповненнями плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755 - VI і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Положеннями частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 5 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З огляду на приписи пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції від 31.03.2005, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505) та пп. 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, підпунктів 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому, законодавче визначено, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктом 4.1.1. п.4.1 ст.4 Податкового кодексу закріплено принцип "загальність оподаткування", тобто, кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені Податковим кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Податкового кодексу.

Відповідно до ст. 6 Податкового кодексу, податком є обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків відповідно до Податкового кодексу.

Податковим кодексом на території України встановлено загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В положенні п. 8.2 статті 8 Податкового кодексу зазначено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 9 Податкового Кодексу плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).

Справляння плати за землю, в тому числі розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, з 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288 Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що плата за землю є загальнодержавним податком та обов'язковим до сплати, умови та підстави для зменшення розміру податку повинні бути визначені на законодавчому рівні, а саме в Податковому кодексі.

Згідно ст.ст.269, 270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, до яких законодавцем віднесено і позивача. Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Законом України "Про оренду землі" статтею 1 визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13,48,15 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату .

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі) - 3 відсотки нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу України - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України від 11.12.2003 р. N 1378-ІУ "Про оцінку земель" (із змінами та доповненнями).

Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону N 1378-ІУ нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, заінтересовані у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 7 Закону України №1378-IV).

Підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (стаття 15 Закону України №1378-IV).

Згідно зі статтею 18 вказаного Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років.

Приписами статті 23 цього ж Закону передбачено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Рішення ради нормативно-правового характеру згідно з пунктом 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. №280/97-ВР (із відповідними змінами та доповненнями) набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 р. №1724.

Пунктом 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Розмір орендної плати за землю переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 Типового договору оренди).

Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових елементів цих платежів, у відповідності до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу, належить виключно Верховній Раді України.

До повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня (сільських, селищних та міських рад) не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до якого належить, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

До їх повноважень, у відповідності до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу, належить прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом, а саме: об'єктів оподаткування, платників податків і зборів, розмірів ставок, податкових періодів та інших обов'язкових елементів, визначених статтею 7 та з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII "Місцеві податки і збори" Податкового кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Тобто, враховуючи норми Податкового Кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, колегія суддів зазначає , що річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 285.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового Кодексу України.

Судовим розглядом встановлено, що 05.09.2006 року позивачем укладено з Сумською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,6222 га в м. Суми, вул. Скрябіна 5.

Відповідно до розділу 3 договору орендна плата встановлюється в розмірі 2% нормативної грошової оцінки землі.

Складовими частинами розрахунку орендної плати є:

- розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- нормативна грошова оцінка землі, станом на момент укладання договору;

- коефіцієнт індексації, що враховується при щорічному перерахунку грошової оцінки землі. Також цим розділом встановлено розмір нормативної грошової оцінки ділянки, що передається в оренду (а.с.37-42).

Рішенням Сумської міської ради від 26.12.2007 року № 1119-МР затверджено грошову оцінку земель м. Суми (а.с.45). При цьому нормативна грошова оцінка земель в м. Суми збільшилась, порівняно з тою, яка існувала до прийняття вказаного рішення.

Відповідно до копії податкової декларації з орендної плати в 2010 році позивачем орендна плата в 2010 році сплачувалась в розмірі 2%, а в 2011 році та в січні-серпні 2012 року в розмірі 3% нормативної грошової оцінки, встановленої договором (а.с.48-53).

Колегія суддів зазначає, що єдиною підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з земельного податку слугувало не врахування позивачем при розрахунку орендної плати рішення Сумської міської ради від 26.12.2007 року № 1119-МР "Про затвердження грошової оцінки земель м. Суми".

На думку податкового органу, ТОВ "СП СтройселміАТИ" при розрахунку орендної плати повинно використовувати не нормативну грошову оцінку землі, станом на момент укладення договору від 05.09.2006 року, а нормативну грошову оцінку, затверджену рішенням сесії Сумської міської ради від 25.12.2007 року № 1119-МР, що набрало чинності з 01.01.2008 року.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю" (в редакції, чинній на момент укладення договору), підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Отже, розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

При наданні позивачу в оренду земельної ділянки, відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про оцінку земель", було здійснено та затверджено нормативну грошову оцінку земельної ділянки з метою визначення розміру орендної плати.

Згідно умов договору, за наступні роки, починаючи з 2007 року, орендна плата справляється з урахуванням коефіцієнту індексації на підставі розрахунку орендної плати, який є невід'ємною частиною договору.

З правового аналізу правових норм вбачається, що порядок сплати орендної плати за користування земельними ділянками має договірний характер і врегульовано спеціальним законом, та здійснюється на підставах і умовах діючого договору, що не повинен суперечити Закону.

Згідно ст. 14 Закону України "Про оцінку земель", платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Згідно п. 286.1. ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що закріплення в Податковому кодексі України мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі.

Згідно із частиною 3 статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, обов'язок позивача сплачувати більший розмір орендної плати виникає з моменту:

- набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати);

- набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Частинами 1 статей 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст пункту 3 Договору свідчить, що в даному випадку за згодою сторін розмір орендної плати може бути переглянутий у випадках і з моменту отримання Орендарем повідомлення про перерахунок орендної плати з причини:

- зміни умов господарювання або цілі використання орендованої земельної ділянки, визначених цим договором;

- підвищення цін, тарифів, тощо, в тому числі внаслідок інфляційних процесів;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документально;

- у разі невиконання Орендодавцем обов'язку повідомити Орендарю про права третіх осіб на орендовану земельну ділянку;

- збільшення розмірів ставки земельного податку;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Отже, обставини, на які посилається відповідач, як на підставу зміни розміру орендної плати, в даному випадку, відсутні, а прийняте рішення Сумської міської ради від 26.12.2007 року № 1119-МР про нову нормативну грошову оцінку земель м. Суми не може бути підставою для зміни розміру орендної плати, відповідно до змісту договору оренди, оскільки не є індексацією в законодавчому порядку грошової оцінки земель.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про плату за землю" грошова оцінка застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладенні цивільно-правових угод.

Отже, грошова оцінка землі передує укладенню цивільно-правових угод в тому числі договорів оренди землі, а тому встановлення нової грошової оцінки земель породжує правові наслідки стосовно договорів оренди землі, укладених після її встановлення, та не є обов'язковою підставою для внесення до договору оренди земельної ділянки змін в частині розміру орендної плати.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин та враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо встановлення з 01.01.2008 року нової нормативно-грошової оцінки земель у м. Суми, не є підставами для зміни розміру орендної плати, оскільки вони не передбачені, ані умовами укладеного договору, ані чинним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що в силу вимог ст.58 Конституції України рішення Сумської міської ради від 26.12.2008 року № 1119-МР про нову нормативну грошову оцінку земель м. Суми не має зворотної дії і до спірних орендних правовідносин не застосовується, оскільки стосується договорів оренди землі, укладених після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення - рішення від 15.11.2012 року № 0007391502/58351, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів підтверджує, що, при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. по справі № 818/2079/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.