Постанова № 32529921, 19.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2472/13-а

19 липня 2013 року 15год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився,

відповідача: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі Дубенська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 02.07.2013 №0000081702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 4190,02 грн. основного платежу та 2095,01 грн. штрафних санкцій;

від 02.07.2013 №0000091702, яким позивачу визначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6969,50 грн. основного платежу та 3484,75 грн. штрафних санкцій.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати по безтоварним операціям з контрагентом - ТОВ "Оптима-Лайт" за вересень 2011, жовтень 2011, квітень 2012 в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб, а також віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товарів по таких операціям, до податкового кредиту в результаті чого завищено податковий кредит по безтоварним операціям з контрагентом, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся. На думку посадових осіб податкового органу, правочини по придбанню товарно-матеріальних цінностей, вчинені позивачем з контрагентом - ТОВ «Оптима-Лайт», не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Підставою для таких висновків податкового органу був акт перевірки податковими органами контрагента позивача - ТОВ «Оптима-Лайт», за результатом якого зроблені висновки про неможливість здійснення господарських операцій з поставки товару від контрагентів-покупців, оскільки у контрагента відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, в тому числі відсутність управлінського та технічного персоналу, що свідчить, що правочини вчинені без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, укладені правочини позивача з ТОВ «Оптима-Лайт», на думку податкового органу, є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, а формування валових витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з придбання товарів мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість визначені правильно. На підставі викладеного позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та скасувати.

Позивач у судове засідання не з'явився, подав клопотання в якому зазначає, що він позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглянути справу без його участі.

Відповідач заперечень на адміністративний позов не подав, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання. Судом не визнавалася обов'язковою участь відповідача у судовому засіданні.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справи без участі представників сторін на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, З 07.06.2013 p. по 11.06.2013 p. Дубенська ОДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ „Оптима-Лайт" (код ЄДРПОУ 36814845) за вересень 2011 p., жовтень 2011 p., квітень 2012 p., за наслідками якої складено акт № 13/17-39/НОМЕР_1 від 18.06.2013.

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку, що в порушення:

ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частин недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні товарів з ТОВ «Оптима-Лайт»;

п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України податковий кредит по безтоварних операціях з ТОВ «Оптима-Лайт» за вересень 2011 року на суму 3338,12 грн., за жовтень 2011 року на суму 1426,08 грн., за квітень 2012 року на суму 2205,30 грн.;

п.167.1 ст.167, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 4190,02 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочини, укладені між позивачем і ТОВ «Оптима-Лайт» є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків.

Такий висновок посадових осіб податкового органу базується на результатах перевірки, відображеної в акті ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №1/2201/36814845 від 02.01.2013 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Оптима-Лайт» (код ЄДРПОУ 368145845) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Дельта Універсал» (код 33481749) за період травень 2011, липень 2011, ТОВ «ТБ Східна Україна» (код 34015418) за період вересень, жовтень 2011, лютий, березень, квітень 2012, ТОВ «Альфа Мед 2006» (код 34631561) за період лютий, березень, квітень 2012, ТОВ Фірма «АКВА» (код 22709118) за період квітень-червень 2012., ТОВ «АРСЕНАЛ ОПТТОРГ» (код 35699388) за період січень-червень 2011, їх реальності та повноти відображення в обліку» відповідно до якого встановлено неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності у зв'язку із відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність дозволів, ліцензій, необхідних для здійснення відповідного виду діяльності, а тому на думку податкового органу договори позивача з ТОВ «Оптима-Лайт» здійснені без мети настання реальних наслідків.

За результатами перевірки позивача, Дубенською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 02.07.2013 №0000081702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 4190,02 грн. основного платежу та 2095,01 грн. штрафних санкцій;

від 02.07.2013 №0000091702, яким позивачу визначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6969,50 грн. основного платежу та 3484,75 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

З приводу господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Оптима-Лайт» судом встановлено наступне.

Взаємовідносини між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Оптима-Лайт» здійснювалися на підставі договорів поставки №040111/15 від 04.01.2011 та №020412/10 від 02.04.2012 (а.с.23-28).

На виконання зазначених договорів ТОВ «Оптима-Лайт» було реалізовано товар (світильники) ФОП ОСОБА_2, що підтверджується видатковими накладними № 2069 від 22.09.2011 на загальну суму 20028,70 грн. (у т.ч. ПДВ 3338,12 грн.) (а.с.29), № 2260 від 10.10.2011 на загальну суму 9556,50 грн. (в т.ч. ПДВ 1592,75 грн.) (а.с.33), № 908 від 20.04.2012 на загальну суму 4785,00 грн. (у т.ч. ПДВ 797,50 грн.) (а.с.35), № 909 від 20.04.2012р. на загальну суму 8446,80 грн. (у т.ч. ПДВ 1407,80 грн.) (а.с.37); податковими накладними №224 від 22.09.2011 на загальну сум 28,70 грн. (у т.ч. ПДВ 4,78 грн.) (а.с.30), №140 від 16.09.2011 на загальну суму 10 000 грн. (у т.ч. ПДВ 1666,67 грн.) (а.с.31), №139 від 16.09.2011 на загальну суму 10 000 грн. (у т.ч. ПДВ 1666,67 грн.) (а.с.32), №64 від 10.10.2011 на загальну суму 8 556,50 грн. (у т.ч. ПДВ 1 426,08 грн.) (а.с.34), №76 від 09.04.2012 на загальну суму 4 785,00 грн. (у т.ч. ПДВ 797,50 грн.) (а.с.36), №182 від 20.04.2012 на загальну суму 8 446,80 грн. (у т.ч. ПДВ 1 407,80 грн.) (а.с.38).

Факт поставки вказаних товарів здійснювалося транспортним засобом позивача, що підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля від 22.09.2011, від 10.10.2011, від 20.04.2011 (а.с.45-47).

Оплата придбаних товарів здійснювалася у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки ТОВ «Оптима-Лайт», що підтверджується на наступними платіжними дорученнями: №1020 від 16.09.2011 на суму 10 000 грн., №1021 від 16.09.2011 на суму 10 000 грн., №1062 від 07.10.2011 на суму 8 556,50 грн., №1065 від 07.10.2011 на суму 1 028,70 грн., №1108 від 07.04.2012 на суму 4 785,00 грн., №1104 від 20.04.2012 на суму 8 446,80 грн. (а.с.39-44).

Вищенаведені господарські операції з ТОВ «Оптима-Лайт» відображено у виписці з особового рахунку «Розрахунки з постачальниками» по ТОВ «Оптима-Лайт» (а.с.48).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів закону при укладенні правочинів з ТОВ «Оптима-Лайт» без мети настання реальних наслідків, суд враховує, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до п.5 вказаної правової норми, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, установленої статтею 204 ЦК України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Разом з тим, будь-які відомості про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Оптима-Лайт», визнані судом недійсними, в матеріалах справах відсутні.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За таких обставин у суду відсутні підстави для кваліфікації правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Оптима-Лайт», як нікчемних.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентам в оплату за придбані товари та формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентам позивача у складі ціни придбаних товарів, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу угоди з придбання товарів є нікчемними, то і формування валових витрат та податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до п.177.1 та п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2).

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

В свою чергу, відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

Надані позивачем для перевірки та в судове засідання податкові накладні, виписані ТОВ «Оптима-Лайт» відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, претензії щодо їх форми та змісту у відповідача відсутні.

При цьому суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат та податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару у контрагентів ТОВ «Оптима-Лайт», які стали підставою для формування позивачем складу валових витрат.

Судом встановлено, що ТОВ «Оптима-Лайт» у встановленому порядку є зареєстрованим платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мали відповідні свідоцтва платника податку.

Вказані обставини доводять, що ТОВ «Оптима-Лайт» володіло необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, на момент здійснення вказаних операцій.

Таким чином, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, та як наслідок заниження податку додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавці товару - ТОВ «Оптима-Лайт» мають сплачувати даний податок до бюджету.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому, суд зазначає, що ФОП ОСОБА_2 не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

На підставі вищевикладеного висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оспорюваних у даній справі податкових повідомлень-рішень, а тому виходячи із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Дубенської ОДПІ від 02.07.2013 №0000081702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 4190,02 грн. основного платежу та 2095,01 грн. штрафних санкцій та №0000091702, яким позивачу визначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6969,50 грн. основного платежу та 3484,75 грн. штрафних санкцій.

Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 02.07.2013 №0000081702 та №0000091702.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 167,40 грн. (сто шістдесят сім гривень сорок копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.