Постанова № 3252532, 18.02.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

      Справа № 27/127/07-АП                                                                                                          Головуючий суддя у 1-ій

       Категорія статобліку – 6.11                                                                                                    інстанції – Дроздова С.С.

П О С Т А Н О ВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                                                                         18 лютого 2009 року                                                        м. Дніпропетровськ

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді-доповідача – Туркіної Л.П.,

Суддів–  Мірошниченка М.В.,  Проценко О.А.

при секретарі– Галоян О.Г.

за участі представників сторін:

позивача – не прибув

відповідача – не прибув

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж», м. Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 13.08.2007 року

у справі№27/127/07-АП

за позовомЗапорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

доЗапорізького пусконалагоджувального управління №461 Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж», м. Запоріжжя

простягнення 14 325 грн. 00 коп. штрафних санкцій, -  

Встановила:

У березні 2007 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з Запорізького пусконалагоджувального управління №461 Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж», м. Запоріжжя (далі ВАТ «Запоріжелектромонтаж») адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14325,00 грн. Вимогу обґрунтовано невиконанням підприємством у 2005 році нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Запорізької області від 13.08.2007 р. позов задоволено у повному обсязі.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач не довів вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобов’язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою  відмовити у задоволені позовних вимог. Вказує на невірне застосування судом норм матеріального права.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), встановлено для підприємств, установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок направлення інвалідів на підприємства.

Враховуючи, що відповідними органами інваліди на підприємство не направлялись, так само не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, відповідач не порушив покладений на нього законодавством обов’язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки він не зобов’язаний безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів.

За таких обставин відповідач вважає, що не порушив покладений на нього законодавством обов’язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже в і не може нести відповідальність, встановлену ст.. 20 Закону № 875-ХІІ, оскільки він не зобов’язаний забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.

Апелянт також зазначає, що штрафні санкції не підлягали нарахуванню та стягненню згідно п.4 ст.12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки з 02.08.04р. по 20.08.06р. ВАТ «Запоріжелектромонтаж» перебувало у процедурах банкрутства, передбачених названим законом.

В апеляційній скарзі також зазначено, що у позивача не має підстав для стягнення з ВАТ «Запоріжелектромонтаж» штрафних санкцій в сумі 14325,00 грн. за нестворені робочі місця для інвалідів, бо Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форма №10 ПІ), наданий Запорізьким пусконалагоджувальним управлінням №461 ВАТ «Запоріжелектромонтаж» є нечинним.  

Позивач заперечень на апеляційну скаргу до суду не надав.

Представники позивача та відповідача до суду не прибули, про час та місце розгляду спору були повідомлені належним чином.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову господарського суду змінити, виходячи з наступного.

ВАТ «Запоріжелектромонтаж» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Запорізьким пусконалагоджувальним управлінням №461, яке є відокремленим підрозділом ВАТ «Запоріжелектромонтаж», було подано до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік , копія якого знаходиться в матеріалах справи.

 Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників названого підрозділуу 2005 році склала 52 особи. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у Запорізького пусконалагоджувального управліннямали бути працевлаштовані інваліди в кількості 2 осіб. Фактично були працевлаштовані інваліди у кількості 1 особи. Показники зазначеного звіту підтверджено поясненнями відповідача наданими по справі, зокрема листом від06.06.07р. №126, підписаним головою правління ВАТ «Запоріжелектромонтаж» Набока Д.У.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Як свідчить звіт за формою 10-ПІ розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві у 2006 році складав 14325,00 грн. Отже сума адміністративно-господарських санкцій, нарахованих згідно ст. 20 названого Закону, повинна складати 14325,00 грн.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем у особі його структурного підрозділу вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість пред’явлення до стягнення адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем.

Посилання апелянта на відсутність вини підприємства у здійсненому правопорушенні та невірне застосування судом першої інстанції норм ст..18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не приймається колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості  інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином працевлаштування інвалідів пов’язано не тільки із обов’язками органів держави, а також зумовлено виконанням норм ст. 18 Закону №875-ХІІ суб’єктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, єдиним доказом відповідача щодо вчинення всіх дій, передбачених ст. 18 названого Закону, є звіти за формою 3-ПН, подані до Орджонікідзевського районного центру зайнятості. Однак у названих звітах за липень, січень, жовтень, квітень 2005 року відповідачем не зазначено наявність вакансій, на яких підприємство може працевлаштовувати інвалідів. Тобто, передбачених Законом заходів щодо працевлаштування інвалідів підприємство не здійснювало.

Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2005 року інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 20Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Посилання апелянта на невірне застосування судом першої інстанції норм п.4 ст.12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не приймається колегією суддів до уваги, оскільки норми зазначеної статті стосуються штрафних санкцій та пені, що нараховуються за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, які у даному випадку до відповідача не застосовувались.

 Посилання апелянта на ту обставину, що належні докази наявності правопорушення відсутні, оскільки звіт за формою 10 ПІ підписано не уповноваженою особою, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки показники звіту підтверджено іншими матеріалами справи, зокрема поясненнями за підписом керівника ВАТ «Запоріжелектромонтаж». Отже, колегія суддів вважає відомості, зазначені в звіті, такими, що підтверджені іншими доказами по справі, тобто доведеними.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального або процесуального права. У зв’язку з цим вона не підлягає задоволенню.

На підставі зазначеного колегія суддів також дійшла висновку, що рішення суду є вірним по суті.

Однак колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідачем по справі було вказано Запорізьке пусконалагоджувальне управління №461 Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж» в особі Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж», тобто фактично та відповідно до діючого законодавства особою, визначеною відповідачем, є ВАТ «Запоріжелектромонтаж», що також підтверджено його апеляційною скаргою.

Отже, у якості особи, щодо якої винесено судове рішення, у резолютивній частині постанови згідно ч.ч. 1,2 ст. 96 ЦК України та ст..48 КАС України слід зазначити ВАТ  «Запоріжелектромонтаж», у зв’язку з чим резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінит.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 201 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,  колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжелектромонтаж», м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 13.08.2007 р. – змінити, виклавши резолютивну частину постанови у наступній редакції:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ВАТ «Запоріжелектромонтаж», м. Запоріжжя (690587 м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, 8 ЄДРПОУ 01417110) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (69095 м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147 одержувач: Держбюджет Орджонікідзевського району р/р 31219230700007, банк: УДК у Запорізькій області МФО 813015, ЄДРПОУ 34677145, 50070000 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005 рік) 14325 (чотирнадцять тисяч триста двадцять п’ять) грн..00 коп. штрафних санкцій.

В іншій частині постанову господарського суду Запорізької області від 13.08.07р. залишити без змін.

       Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

       Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

        Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України  15.03.2009 року.

        Головуючий суддя:                                                                 Л.П. Туркіна

        Судді:                                                                                         М.В. Мірошниченко   

                                                                                                             О.А. Проценко