Ухвала суду № 32521950, 18.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2236/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В., Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Усенка В.Г,

суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М.,

при секретарі Костюченко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 року № 0011492208 та № 0011482208, -

ВСТАНОВИВ:

Асоціація «Українсько-Ізраїльська торгова палата» (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідача) у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року № 0011492208 та № 0011482208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року вимоги адміністративного позову задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку асоціації «Українсько-Ізраїльська торгова палата» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 119 723,00 грн. та заниження позивачем податку на прибуток на суму 149 653,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС складено Акт від 11.10.2012 №827/22-8/23153841 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 №0011482208 та №0011492208.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012 не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених за господарськими правовідносинами між позивачем та його контрагентом, а тому зазначений вирок не може бути доказом протиправності дій позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» (підрядник) було укладено договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07, відповідного до яких підрядник зобов'язується виконати для замовника ремонтні роботи офісних приміщень замовника в будівлі за адресою вулиця Мечникова, будинок 14/1. Невід'ємною частиною зазначених договорів є локальні кошториси, відомості ресурсів та договірна ціна.

Як вбачається з матеріалів справи, договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07 укладались асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» для ремонту офісних приміщень, які здаються асоціацією в оренду, тобто для реалізації своєї господарської діяльності, пов'язаної з основною діяльністю щодо надання в експлуатацію чи оренду власного чи орендованого нерухомого майна.

При цьому, станом на час здійснення господарських операцій контрагент позивача, а саме, «Леміш Груп» був належним чином зареєстрований і як юридична особа, і як платник податку на додану вартість.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07; копії локальних кошторисів, відомостей ресурсів до локальних кошторисів та договірних цін до відповідних договорів; копії довідок про вартість виконаних робіт; копії актів приймання виконаних робіт та відомостей використаних ресурсів до актів; копії податкових накладних за відповідні періоди; копії платіжних доручень та виписок з банку за особовим рахунком за відповідні періоди; копію ліцензії товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» на провадження діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується матеріалами справи та досліджено судом першої інстанції.

Крім того, договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 №08/10, від 19.01.2010 №19/01 та від 02.07.2010 №24/07, укладені між асоціацією «Українсько-Ізраїльська торгова палата» та товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп», не були предметом судового дослідження в кримінальній справі №2610/9798/2012.

Єдиною підставою, на думку ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС, яка підтверджує порушення позивачем вимог податкового законодавства є вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 №2610/9798/2012, відповідно до якого директора та засновника товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до вищезазначених тверджень апелянта, з огляду на наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вирок на який посилається відповідач не може бути доказом протиправності позивача, оскільки вищезазначені договори не були предметом розгляду в даній кримінальній справі.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 11.10.2012 №К/9991/37708/12, від 17.12.2012 №К/9991/26113/12, від 12.02.2013 №К/9991/63242/12, від 13.02.2013 №К/9991/58356/12.

Відповідно до вимог податкового законодавства України, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

До пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя В.Г. Усенко

судді: Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

Головуючий суддя Усенко В.Г.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.