Ухвала суду № 32506610, 17.07.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року справа №2а/1270/7579/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засідання Манаєві М.В.,

за участі представника позивача Щербакова А.О.,

представника відповідача Вінару К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по справі № 2а/1270/7579/2012 за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.08.2012 року № 0001048012 та № 0001058012,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 28.09.2012 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.08.2012 року № 0001048012 та № 0001058012.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Державне підприємство «Антрацит» є юридичною особою, зареєстроване 30.04.2003 року в виконавчому комітеті Антрацитівської міської ради Луганської області, ідентифікаційний код 32226065, перебуває на податковому обліку у відповідача ( а.с.9-17 т.1).

Відповідач - Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 11.07.2012 року по 16.07.2012 року податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Антрацит» щодо правомірності нарахування податку на додану вартість за період з січня по червень 2009 року, з квітня по липень 2011 року та вересень 2011 року, за результатами якої 16.07.2012 року складено акт № 66/16-0/32226065 (а.с. 18 - 36 т. 1).

На підставі акту перевірки податковим органом 07.08.2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001048012 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4539375,50 грн. та № 0001058012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4001164,00 грн. (а.с. 53, 55 т. 1).

Правовідносини, що є предметом даного спору врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим Кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В силу норм п.200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4. ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало на думку податкового органу, відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: товарно-транспортних накладних та документів, що підтверджують якість отриманих товарів. Інших порушень з боку позивача щодо документального оформлення господарських операцій податковим органом під час перевірки виявлено не було, що підтверджується актом перевірки.

Проте, такі висновки, викладені в акті перевірки є передчасними, оскільки підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Так, позивачем до матеріалів справи було надано податкові накладні, які видані ФК «Стоік», ТОВ «УГК-2000», ПП «Укрстандарт», що відображають поставку товарів, та суми ПДВ за якими задекларовано позивачем та включено до складу податкового кредиту за період перевірки. Вказані податкові накладні включені до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактичне здійснення господарських операцій позивача з ФК «Стоік», ТОВ «УГК-2000», ПП «Укрстандарт», підтверджено відповідними договорами поставки, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, банківськими виписками з рахунку позивача про оплату отриманої продукції за договорами, приймальними актами, журналами-ордерами по рахунку 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) (а.с.71-250 т.1, а.с.1-106 т.2, а.с. 1-250 т.3, а.с.1-251 т. 4, а.с.1-203 т. 5, а.с.1-251 т. 8, а.с.1-250 т.9, а.с.1-168 т. 10, а.с. 163-250 т.11, а.с. 1-66 т. 14, а.с.25-32 т. 15, а.с.144-161, 198-209, 239-252 т. 20, а.с.1-7, 39-77 т.21 ). Про фактичне оприбуткування отриманих товарів свідчать також надані позивачем до матеріалів справи картки складського обліку отриманих матеріалів (а.с.169-250 т. 10, а.с. 1-211 т. 13, а.с.33-250 т. 15, а.с.1-250 т. 16, а.с. 1-134 т. 17, а.с.1-251 т. 19, а.с.1-88, 162-188, 210-235 т. 20).

Крім того, в матеріалах справи наявні товарно-транспорті накладні, сертифікати та паспорти якості на отриману продукцію від контрагентів, що спростовують твердження апелянта про відсутність вказаних документів (а.с. 204-251 т. 5, а.с. 1-249 т. 6, а.с.1-250 т. 7, а.с 1-162 т. 11, а.с. 1-251 т. 12, а.с. 212-251 т. 13, а.с. 1-66, 106-252 т. 14, а.с. 1-24 т. 15, а.с. 97-115, 127-148, 162-180, 192-216, 229-246, 116-126, 149-161, 181-191, 217-228, 247-250 т. 21).

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

До 01.01.2011 року порядок формування податкового кредиту, податкових зобов'язань та від'ємного значення з податку на додану вартість було визначено аналогічними наведеним вимогам ПК України нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що товарно-транспортні накладні та документи про підтвердження якості товарів за умови наявності інших документів, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, не є обов'язковим документом для обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, та не входить до переліку документів, які платники податків зобов'язані складати для ведення обліку для цілей оподаткування.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що фактично умови договорів між позивачем та ФК «Стоік», ТОВ «УГК-2000», ПП «Укрстандарт» виконувалися сторонами у спірному періоді, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, з чим погоджується колегія суддів.

Посилання апелянта на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо нікчемності правочинів, укладених зазначеними підприємствами, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угод, укладених між позивачем та його контрагентами нікчемними або недійсними.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може, зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договірні правовідносини між позивачем та ФК «Стоік», ТОВ «УГК-2000», ПП «Укрстандарт» підтверджені первинними бухгалтерськими та іншими документами.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів по даній справі не доведено правомірності винесення податкових повідомлень - рішень від 07.08.2012 року № 0001048012 та № 0001058012.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по справі № 2а/1270/7579/2012 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року по справі № 2а/1270/7579/2012 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

У повному обсязі ухвалу складено 22 липня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А. Блохін