Ухвала суду № 32496638, 16.07.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 203/5023/13

Головуючий у 1-й інстанції: Ганкіна І.А.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Драчук Т. О. Сторчака В. Ю.

при секретарі судового засідання: Швець А.І.

за участю:

позивача:ОСОБА_2

представника третьої особи: Тарнавської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області на постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, за участю третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №22515155 від 17.08.2012 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не в повному обсязі виконано рішення суду від 02.06.2010 року по справі № 2-а-80/2010р, яке набрало законної сили 02.08.2010 року, відтак, у відповідача були відсутні підстави для винесення спірної постанови про закриття виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

24 квітня 2013 року Вінницьким районним судом Вінницької області постановлено позов задовольнити, а саме: скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Комлєвої Ольги Миколаївни про закінчення виконавчого провадження ВП №22515155 від 17.08.2012 року за виконавчим листом Вінницького районного суду №2-а-80/2010 як постановлену з порушенням закону.

З ухваленим судом першої інстанції рішенням не погодились відповідач та третя особа та оскаржили його в апеляційному порядку.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2012 року у справі № 203/5023/13 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Аргументуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржена постанова є необґрунтованою оскільки при її ухваленні судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Зокрема, апелянт вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем подано позов з пропущенням десятиденного строку оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження. Акцентує на тому, що третя особа надала державному виконавцеві розрахунок пенсії ОСОБА_2 та вчинено всіх можливих заходів для виконання рішення суду, сформувало відомості на виплату пенсії та подало до банківської установи, проте за відсутності бюджетних асигнувань виплата зазначених коштів неможлива.

Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області в своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 202 КАС України є підставами для скасування постанови та ухвалення нового рішення. Зокрема, апелянт вказує, що позивачем пред'явлено позов з пропуском десятиденного строку оскарження постанови.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

До суду апеляційної інстанції прибув позивач, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули до суду апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, Вінницький апеляційний адміністративний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 17.08.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області було прийнято постанову ВП №22515155 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання листа №2-а-80/10 року виданого 29.10.2010 року Вінницьким районним судом Вінницької області про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок основної пенсії ОСОБА_2 виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №786-ХІІ від 28.02.1991 року починаючи з 17 листопада 2008 року щомісячно, а також відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №786-ХІІ від 28.02.1991 року здійснити перерахунок щомісячно додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю з 17 листопада 2008 року щомісячно в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком; про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити різницю між нарахованою та раніше виплаченою основою та додатковою пенсіями ОСОБА_2, на підставі виконання документа в повному обсязі.

Постанова державного виконавця затверджена начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області А.О. Сусковим 17.08.2012 року.

На підтвердження виконання даного документу Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області надано лист та копію розрахунку. Зі змісту постанови від 17.08.2012 року слідує, що в зв'язку зі вступом 23.07.2011 в законну силу Постанови Кабінету Міністрів України №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено нові розміри зазначених виплат та прийняттям Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік", в прикінцевих положеннях якого доповнено пункт 4, який передбачає, що норми і положення статтей 39,50,51,52,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік відповідні виплати призупинено. Також, пункт 3 в прикінцевих положеннях Закону України від 22.12.2011 №4282-VI "Про державний бюджет на 2012 рік" передбачає, що норми і положення статтей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статтей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами частини 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частини 5 статті 124, частини 3 статті 129 Конституції України встановлено обов'язковість виконання судових рішень на всій території України.

Згідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 25 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до вимог пункту 11 частини 1 та частини 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом однією з підстав закінчення виконавчого провадження є повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Крім того, відповідно до частин 1 - 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» - після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закон і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення, повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Зазначена норма Закону чітко, визначає необхідність вчинення певних дій, які повинні бути здійснені державним виконавцем до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Між тим, як встановлено з матеріалів справи, відповідачем не було здійснено передбачених частиною 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» дій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №22515155 від 17.08.2012 року є такою, що винесена передчасно, оскільки не було витримано процедуру щодо повного та належного виконання судового рішення.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статтей 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційних скаргах про те, що постанова підлягає скасуванню.

Між тим, в своїх апеляційних скаргах відповідач та третя особа зазначають про пропуск позивачем строку для оскарження постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області від 17.08.2012 року.

Проте суд апеляційної інстанції вважає безпідставною таку позицію апелянтів з огляду на положення частини 2 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищезазначене, вірним є висновок Вінницького районного суду Вінницької області про задоволення цього адміністративного позову.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Беручи до уваги наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 липня 2013 року .

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Драчук Т. О.

Сторчак В. Ю.