Постанова № 32485662, 08.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2013 р. Справа№ 910/4423/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.,

розглядаючи апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва

від 16.05.2013 року (повний текст підписано 22.05.2013р.)

у справі №910/4423/13 (суддя - Пінчук В.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк", м.Київ

до Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва, м. Київ

про стягнення 3 684,89 грн.

за участю представників:

від позивача: Вєтрова Н.А. - представник (дов. б/н від 01.06.2012р.);

від відповідача: Костюк Я.Р. - представник (дов. №21-07-31/11 від 08.01.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „ПроКредит Банк" (надалі - ПАТ „ПроКредит Банк") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва (надалі - УДКС України у Дарницькому районі) 3 684,89 грн., у т.ч. 3 356,00грн. помилково перерахованих коштів та 328,89грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року у справі №910/4423/13 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 356,00грн. помилково перерахованих коштів. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судовому засіданні на 08.07.2013 року.

Позивач скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 08.07.2013 р. представник скаржника вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав повністю, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

08.07.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між закритим акціонерним товариством „ПроКредит Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „ПроКредит Банк" (за текстом договору - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-лас», фізичною особою-підприємцем Лободою Максимом Станіславовичем (в тексті договорів - клієнти) були укладені договори №URL3793-726 від 15.02.2006 р., №CUR_LE_72539 від 05.02.2009 р. відповідно (а.с.11-13), на підставі яких банком було відкрито клієнтам поточні рахунки з метою здійснення їх розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п.1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 29.03.2004р. за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору про розрахунково-касове обслуговування рахунку, ФОП Лобода М.С. звернувся до позивача з дорученням перерахувати з поточного рахунку № 26007210072539 грошові кошти в розмірі 3 356,00 грн. на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі м. Києва №31511970700003 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, з призначенням платежу «101;2732600236; 18050400; Єдиний податок з фізичної особи за 3 квартал 2012 р.», що підтверджується платіжним дорученням №16 від 13.11.2012р. (а.с.14).

13.11.2012 року позивачем на виконання даного платіжного доручення з поточного рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Ди-лас" помилково були списані кошти в розмірі 3 356,00 грн. та перераховані за реквізитами, вказаними у платіжному дорученні №16 від 13.11.2012р. на рахунок відповідача (а.с.18-19).

В подальшому позивачем платіжне доручення було виконано належним чином та списано кошти в розмірі 3 356,00 грн. з рахунку ФОП Лобода М.С. на рахунок відповідача, що підтверджується випискою з поточного рахунку клієнта станом 16.11.2012 року (а.с.17).

Водночас, 16.11.2012 року ТОВ "Ди-лас" звернулось до позивача з вимогою про повернення помилково списаних з його поточного рахунку коштів в розмірі 3 356,00 грн.

За фактом помилкового перерахунку коштів, керівником відділу та спеціалістом банку була складена службова записка від 16.11.2012 року (а.с.15), на підставі якої 19.11.2012 року кошти в розмірі 3 356,00 грн. були повернуті ТОВ "Ди-лас" за рахунок власних коштів позивача з внутрішньобанківського рахунку №28090000105698.980, що підтверджується меморіальним ордером №159268919/168390020/466581562/15 від 19.11.2012 р. та випискою з поточного рахунку ТОВ "Ди-лас" станом на 19.11.2012 р. (а.с.16, 20).

19.11.2012 року позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення №1 про помилковий переказ коштів в сумі 3 356,00 грн. Відповідач вимогу про повернення коштів, заявлену в повідомленні, не визнав, направив позивачеві електронною поштою відповідь Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві № 0610/5860-15706 від 30.11.2012 р., в якій послався на необхідність звернення позивача до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва для вирішення питання про повернення помилкового переказу як доходів до державного бюджету (а.с.21-23).

З необхідністю додаткового врегулювання з податковим органом повернення помилково перерахованих коштів позивач не погодився, оскільки, на його думку, такі кошти не є податком, збором (обов'язковим платежем) або будь-якою іншою складовою частиною доходу державного бюджету, а отже підлягають поверненню позивачу в порядку Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Пунктами 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкту переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі; неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів; неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" неналежний отримувач зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу.

Повернення помилково перерахованих коштів має здійснюватись відповідачем на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р. за № 1000/7288.

Твердження скаржника про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", оскільки УДКС України у Дарницькому районі не є банківською установою, а лише учасником системи електронних платежів Національного банку України, судова колегія відхиляє.

Статтею 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що суб'єктами правовідносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

Судова колегія дійшла висновку про те, що УДКС України у Дарницькому районі є суб'єктом правовідносин, що виникли на підставі платіжного доручення №16 від 13.11.2012р. при здійсненні переказу коштів в розмірі 3 356,00 грн.

Посилання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин Бюджетного кодексу України та податкового законодавства колегія суддів вважає безпідставним, оскільки набуття та збереження майна без достатньої правової підстави врегульоване цивільним законодавством.

Глава 83 Цивільного кодексу України встановлює засади набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно частини 2 названої статті положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п.3 частини 3 даної статті положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Аналізуючи вищенаведені норми закону, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав та обґрунтованості заявленої вимоги щодо повернення відповідачем коштів у сумі 3 356,00грн., оскільки такі кошти були перераховані банком помилково. Відтак, підстави для утримання відповідачем коштів в сумі 3 356,00грн. відсутні.

Крім стягнення помилково перерахованих коштів, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 328,89грн.

Згідно ч.1 та 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі своєчасного повідомлення банком-порушником неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та порушення неналежним отримувачем строку, встановленого пунктом 35.1 цієї статті, неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1 відсотка цієї суми за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з УДКС України у Дарницькому районі на користь ПАТ „ПроКредит Банк" 328,89 грн. пені задоволенню не підлягають, оскільки банком-порушником є позивач і саме ним було здійснено помилковий переказ коштів на рахунок неналежного отримувача - державного бюджету.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року у справі №910/4423/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року у справі №910/4423/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4423/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Жук Г.А.

Остапенко О.М.