ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" липня 2013 р. м. Київ К/800/28539/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватного підприємства «Еліта -21»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013
у справі № 2а-2370/2585/2012
за позовом Приватного підприємства «Еліта -21»
до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И Л А:
Приватне підприємство «Еліта -21» (надалі - позивач, ПП «Еліта -21») звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0001932301 про збільшення суми грошового зобов'язання Приватному підприємству «Еліта-21» з податку на додану вартість у розмірі 100 538,00 грн.; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0001942301 про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству «Еліта-21» з податку на прибуток в розмірі 125 673,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Еліта21» сплачений судовий збір в сумі 2 146,00 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.
Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі первинними документами доведено реальність договірних відносин між позивачем та його контрагентом ПП «Інтерагро-Форум». Доказів, які б спростовували даний висновок або ж доказів нікчемності паровичнів (контрактів), між згаданими суб'єктами господарювання, податковим органом надано не було.
Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції зазначивши, що позивачем не було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та правомірність відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані товариством, на підтвердження реальності укладених контрактів з ПП «Інтерагро-Форум», не є належними доказами у справі. Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні діючого законодавства.
Переглянувши судове рішення апеляційного суду у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ПП «Інтерагро-Форум», за період з 01.02.2009 по 31.12.2010Ю За результатами даної перевірки 06.04.2012 складено акт № 4/22-11/31333267 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 100 538,00 грн. (402 151*25%), у тому числі по періодах: за І квартал 2010 року у сумі 14 379,00 грн., за ІІ квартал 2010 року у сумі 43 072,00 грн., за ІІІ квартал 2010 рік у сумі 43 087,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/'97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), у результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 80 430,20 грн.
На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19.04.2012 №0001932301, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 100 538,00 грн., у т.ч. 80 430,00 грн. - основного платежу та 20 108,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 19.04.2012 №0001942301, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 125 673,00 грн., у т.ч. 100 538,00 грн. - основного платежу та 25 135,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовником) та ПП «Інтерагро-Форум» (підрядником) укладено контракти: від 01.03.2010 № 02/03-10, від 01.06.2010 № 03/07-10 та від 01.06.2010 № 04/06-10 на отримання послуг з виконання оздоблювальних робіт у наступних житлових будинках: № 112-114 по вулиці Козацькій Голосіївського району м. Києва, № 13 житловий масив «Троєщина» 20 мікрорайон м. Києва та № 4 Житловий масив «Позняки» 4 мікрорайон м. Києва.
У розділах 3 вказаних контрактів зазначено, що вартість будівництва є договірною ціною та визначена відповідно до норм ДБН Д.1.1-1-2000. В цьому ж розділі контрактів перелічено оздоблювальні роботи та їх вартість.
Виконання вказаних контрактів підтверджено довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-2 та КБ-3, а саме:
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2010 року № б/н від 30.03.2010 на загальну суму 69 020,40 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 11 503,40 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року № б/н на загальну суму 100 794,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 16 799,00 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2010 року № б/н на загальну суму 39 072,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 6 512,00 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2010 року № б/н на загальну суму 33 228,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 538,00 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2010 року № б/н на загальну суму 33 649,20 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 608,20 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2010 року № б/н на загальну суму 54 094,80 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 015,80 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року № б/н на загальну суму 16 245,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 2 707,60 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року № б/н на загальну суму 58 659,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 776,60 грн.;
довідка про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року № б/н на загальну суму 42 975,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 7 162,60 грн.
Крім того, як встановлено судами та зазначено в акті, на виконання укладених контрактів ПП «Еліта-21» отримало підписані Акти приймання виконаних будівельних робіт, у яких чітко розписано: найменування робіт і витрат, обґрунтування (шифр і № позиції нормативу), одиниця виміру, кількість, поточна ціна одиниці виміру, вартість виконаних робіт, витрати праці робітників-будівельників на обсяг робіт, людтно-годин, зокрема:
Акт приймання виконаних будівельних робіт за березень 2010 року № б/н від 30.03.2010 на загальну суму 69 020,40 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 11 503,40 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року № б/н на загальну суму 100 794,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 16 799,00 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2010 року № б/н на загальну суму 39 072,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 6 512,00 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 року № б/н на загальну суму 33 228,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 538,00 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 року № б/н на загальну суму 33 649,20 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 608,20 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2010 року № б/н на загальну суму 54 094,80 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 015,80 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року № б/н на загальну суму 19 263,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 3 210,60 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року № б/н на загальну суму 16 245,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 2 707,60 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року № б/н на загальну суму 58 659,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 776,60 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року № б/н на загальну суму 42 975,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 7 162,60 грн.;
Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року № б/н на загальну суму 15 578,40 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 2 596,40 грн.
Також виконання будівельних робіт підтверджено виданими позивачу податковими накладними:
№ 974 від 31.03.2010 на загальну суму 69 020,40 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 11 503,40 грн.;
№ 1218 від 30.04.2010 на загальну суму 100 794,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 16 799,00 грн.;
№ 1554 від 31.05.2010 на загальну суму 39 072,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 6 512,00 грн.;
№ 1725 від 30.06.2010 на загальну суму 33 228,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 538,00 грн.;
№ 1726 від 30.06.2010 на загальну суму 33 649,20 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 5 608,20 грн.;
№ 1915 від 30.07.2010 на загальну суму 54 094,80 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 015,80 грн.;
№ 2233 від 31.08.2010 на загальну суму 19 263,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 3 210,60 грн.;
№ 2232 від 31.08.2010 на загальну суму 16 245,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 2 707,60 грн.;
№ 2231 від 31.08.2010 на загальну суму 58 659,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 9 776,60 грн.;
№ 2546 від 30.09.2010 на загальну суму 42 975,60 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 7 162,60 грн.;
№ 2547 від 30.09.2010 на загальну суму 15 578,40 грн., у т.ч. податок на додану вартість у сумі 2 596,40 грн.
Окрім цього, на підтвердження руху активів за вказаними контрактами позивачем надано для перевірки виписки із банківського рахунку про рух коштів пов'язаний із оплатою вартості, виконаних будівельних робіт.
Податковий орган вважає, що позивач неправомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі вказаних первинних документів, оскільки деякі з них не мають усіх обов'язкових реквізитів, а відтак не можуть бути доказом підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають істинним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено судом першої інстанції, суми податкового кредиту за вказаними операціями підтверджено, наданими позивачем податковим накладними, які відповідають вимогам первинного документу згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що податковим органом спростовано не було.
Крім того, самі по собі незначні недоліки у заповненні первинних документів не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність чи недопустимість як доказу, за можливості підтвердження, зазначених у них даних, іншими первинними документами, що у даній справі є можливим.
Аналізуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи податкового органу, який заперечує реальність операцій, за згаданими контрактами, лише на підставі відсутності деяких реквізитів у первинних документах, у той час, як будь-яких фактичних даних, які б свідчили про не виконаних контрагентом позивача оздоблювальних робіт, ані в акті перевірки, ані в матеріалах справи (зокрема, акт про вихід на місце проведення робіт) немає.
Що стосується посилання податкового органу на те, що усі операції купівлі-продажу з ПП «Інтерагро-Форум» не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки вони є нікчемними по ланцюгу постачальників, колегія суддів зазначає наступне.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований цей податок, що включений платником податку до податкового кредиту.
Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) його постачальникам.
Такий висновок узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, рішення судів попередніх інстанцій узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Що стосується посилання податкового органу на визнання директора ПП «Інтерагро-Форум» ОСОБА_4 винним у вчинені злочинів передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частинами другою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України, як на ще одну підставу для визнання незаконним формування податкового кредиту за операціями з вказаним контрагентом, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.
Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.
Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.
Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.
Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.
Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд першої інстанції надав оцінку усім доказам у справі у їх сукупності.
Так, у вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.07.2012, яким визнано ОСОБА_4 винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частинами другою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України, немає жодного посилання на те, що саме дії чи бездіяльність вказаної особи, як директора ПП «Інтерагро-Форум», за результатами господарських відносин з ПП «Еліта -21», спричинили негативні правові наслідки для державного бюджету.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи та встановив суд першої інстанції, послуги з оздоблення житлових будинків, за вище згаданими контрактами, були замовлені позивачем, як підрядником, на виконання договорів, укладених з ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» (генпідрядник) та ВАТ «ДБК «Відрадний» (генпідрядник).
Виконання зазначених робіт підтверджено наявними у матеріалах справи довідками форми КБ-2, КБ-3 про вартість та види будівельних робіт, актами прийняття виконаних робіт, котрі містять в собі види та обсяги будівельних робіт.
Окрім цього, підтвердженням виконання вищезазначених робіт є рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2011 у справі № 8/37, згідно якого, з ВАТ «Домобудівний комбінат «Відрадний» стягнуто на користь позивача заборгованість по виконанню договору оздоблюваних робіт житлового будинку № 112-114 по вулиці Козацькій Голосіївського району м. Києва.
Також суд звертає увагу, що усі контрагенти позивача як і сам позивач на час виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як юридичні особи та включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і на момент здійснення господарських операцій мали статус платника податку на додану вартість.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність контрактів укладених між позивачем та ПП «Інтерагро-Форум», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого позивачем та його контрагентом, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що податковим органом не доведено наявність у сторін умислу при укладенні ними, згаданих контрактів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені правочини були укладені сторонами саме з метою здійснення, передбаченої законом, підприємницької діяльності, зобов'язання за якими виконані належним чином, а тому підстав розглядати їх як нікчемні немає.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0001932301, від 19.04.2012 № 0001942301 про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству «Еліта-21».
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Еліта -21» задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 у справі № 2а-2370/2585/2012 скасувати.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 у справі № 2а-2370/2585/2012 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.
Судове рішення № 32477175, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 17.07.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-2370/2585/12. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: