Ухвала суду № 32476909, 17.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2013 р. м. Київ К/9991/52356/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Глущенка Д.В.,

представників відповідача Радченко А.В., Чобана Г.В., Столярця С.Ю.,

представника прокуратури Турлової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 року

у справі № 2а/0570/18418/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (далі - позивач, ПАТ «Донецькміськгаз»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку)

за участю Прокуратури Донецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Донецькміськгаз» звернулось у жовтні 2011 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2011 року № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 на суму 9 674 700,75 гривень та про часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2011 року № 0001151322/39388/10/15-16-23/5 на суму 1 505 704,38 гривні.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 року, позов задоволено: скасовані податкові поділення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку від 10.10.2011року № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 та № 0001151322/39388/10/15-16-23/5 в частині збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 504 269,50 гривень, з яких 1 204 565,00 гривень - основний платіж та 299 704,50 гривні - штрафні (фінансові) санкції

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку його правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складений акт № 631/15-16-23/5/03361081 від 26.09.2011 року, у якому були встановлені порушення з боку позивача: п.п. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.26, п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 9 247 801,00 гривня, у тому числі за 2010 рік в сумі 1 707 595,00 гривень, за 1 квартал 2011 року у сумі 7 540 206,00 гривень; п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п.п. 7.3.5 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижені податкові зобов'язання з ПДВ на суму 1 346 626,00 гривень.

На підставі акту перевірки 10.10.2011 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001141322/39379/10/15-16-23/5, яким збільшені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 9 247 801,00 гривня та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 426 899,75 гривень; № 0001151322/39388/10/15-16-23/5, яким збільшені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 346 626,00 гривень та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 335 219,75 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Повірений) та ТОВ «Повгаз» (Довіритель) укладений договір доручення № 120110 від 12.01.2010 року, згідно якого Довіритель доручає, а Повірений зобов'язується від імені та за рахунок Довірителя здійснити пошук споживачів природного газу та укласти з ними договори на постачання природного газу в лютому 2010 року в загальному об'ємі в межах 5500 тис.куб. метрів, а Повірений зобов'язується виконати доручення Довірителя, передбачені вказаним договором. Плата Повіреному за виконання доручення за цим договором складає 10 500,00 гривень з ПДВ. Умовами додаткової угоди № 3 від 23.03.2010 року до вказаного договору доручення передбачено, що Повірений зобов'язується від імені та за рахунок Довірителя здійснити пошук споживачів природного газу та укласти з ними договори на постачання природного газу в квітні 2010 року в загальному об'ємі в межах 3100 тис.куб. метрів, а плата Повіреному за виконання доручення за цим договором в квітні 2010 року складає 6700,00 гривень з ПДВ.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими звітом від 30.04.2010 року та актом реалізації природного газу від 30.04.2010 року.

Також, судами попередніх інстанцій досліджена наявна в матеріалах справи копія реєстру обсягів реалізації природного газу по промисловим споживачам через ТОВ «Повгаз» згідно договору доручення № 120110 від 12.01.2010 через розподільні мережі ВАТ «Донецькміськгаз» на протязі квітня 2010 року та встановлено, що протягом квітня 2010 року через розподільчі мережі позивача реалізовано природного газу споживачам (із зазначенням найменування отримувача газу, номеру договору, обсягу газу спожитого отримувачем) в загальному об'ємі 2772501 куб.м., що відповідає даним звіту повіреного про виконання доручення за договором доручення № 120110 від 12.01.2010 року.

Факт розрахунку за договором доручення № 120110 від 12.01.2010 року підтверджуються дослідженими судами попередніх інстанцій копією виписки руху коштів по банківському рахунку позивача за 25.03.2010 року, заявою про зарахування однорідних зустрічних вимог від 14.05.2010 року та документами, що підтверджують виникнення таких вимог.

Крім того, на підтвердження реальної можливості ТОВ «Повгаз» здійснювати реалізацію природного газу з використанням розподільчих мереж позивача у квітні 2010 року у обсязі 3,535 млн. куб. м. судами попередніх інстанцій досліджений, наданий позивачем лист Об'єднаного диспетчерського управління ДП «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» від 23.11.2011 року № 64-1903/7, яким підтверджується вказане постачання, що відповідає наявності у ТОВ «Повгаз» планових обсягів (лімітів), обов'язковість яких передбачена п. 12 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1729 та досліджена надана позивачем копія виданої Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ) ліцензії серії АВ № 387190, строком дії з 11.09.2008 року по 10.09.2013 року, з якої вбачається право ТОВ «Повгаз» здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

У зв'язку із значним обсягом документів, необхідних для дослідження питання відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача операцій за договором з ТОВ «Повгаз» у квітні 2010 року, а також необхідністю наявності спеціальних знань для цього у справі була призначена судова економічна експертиза.

В результаті проведення дослідження експерт на поставлене запитання відповів, що обґрунтованість висновків відповідача у акті перевірки № 631/15-16-23/5/03361081 від 26.09.2011 року в частині порушення позивачем п.п. 4.1 ст. 4. п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що пов'язані з відображенням у податковому обліку операцій з контрагентом ТОВ «Повгаз», внаслідок яких занижені податкові зобов'язання з ПДВ за квітень 2010 року на суму 1 142 635,00 гривень документально не підтверджується. Відповідачем не надано заперечень, які б викликали сумнів у повноті або ясності висновку експерта щодо відповіді на перше запитання.

Зважаючи на це, суди попередніх інстанцій правомірно врахували висновок експерта, надали належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі як такий, що спростовує висновки Акту перевірки у частині порушення позивачем п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які пов'язані з відображенням у податковому обліку операцій з контрагентом ТОВ «Повгаз», та внаслідок яких занижений валовий доход на суму 560 145,00 гривень та податкові зобов'язання ПДВ на суму 142 635,00 гривень.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача про нікчемність договору доручення № 120110 від 12.01.2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Повгаз», оскільки на час проведення спірних операцій з позивачем (квітень 2010 року) за даними ДПІ у Печерському районі м. Києва ТОВ «Повгаз» звітувало, декларувало та сплачувало ПДВ. Само по собі припинення у подальшому подання декларацій до податкового органу не свідчить про намір ухилення від оподаткування та вчинення угод, які завідомо не відповідають інтересам держави та суспільства.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано, з урахуванням частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не прийняли до уваги посилання відповідача на те, що фактичне місце знаходження директора або посадових осіб йому невідомо, встановити місце фактичного здійснення діяльності неможливо, оскільки як вбачається з дослідженого судами попередніх інстанцій витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.11.2011 року серія АЕ № 689754, в ньому відсутні відомості, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність ТОВ «Повгаз».

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги у наведеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки обставини, з яких виходив відповідач при прийнятті оспорюваних повідомлень-рішень, у частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 1 400 286,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 350 071,50 гривня, а також податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 1 142 635,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 285 658,75 гривень не знайшли свого підтвердження, висновки щодо інших обставин не відповідають вимогам законодавства.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 від 10.10.2011 року у частині збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 246 804,25 гривні, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з наступного.

За твердженням відповідача правильність розрахунку приросту балансової вартості товарних запасів, визначеного у декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому позивачем зазначено, що обороти та залишки по рахунку 209 «Інші матеріали» не враховуються при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарних запасів, оскільки не приймають участь у господарській діяльності підприємства. Для відображення у податковому обліку товарних запасів по рахунку 26 «Готова продукція» включається лише матеріальна складова.

Для з'ясування обставин, на які посилаються сторони та які мають значення для вирішення спору у цій частині була призначена судова економічна експертиза.

В результаті проведення дослідження експерт на поставлене запитання відповів, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів (товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на місцях зберігання (складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції), витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з законом «Про оподаткування прибутку підприємств» (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

З метою визначення суми приросту (убутку) балансової вартості запасів експертом досліджені первині документи, регістри бухгалтерського обліку запасів, а також малоцінних необоротних матеріальних активів, які включаються до складу валових активів (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

В результаті проведеного дослідження експертом встановлено завищення (а не заниження) валових доходів по рядку 01.2 («Приріст балансової вартості запасів») Декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 1167,00 гривень.

Зважаючи на це, суди попередніх інстанцій правомірно врахували висновок експерта, надали належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі як такий, що спростовує висновки Акту перевірки у частині порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок якого позивачем занижені валові доходи на суму 987 217,00 гривень.

Щодо порушення позивачем п.п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижені валові доходи на суму 28 720 000,00 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з наступного.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 2006 року позивач мав дебіторську заборгованість перед ОП «Донецькміськтепломережа» за поставлений останньому природний газ, що підтверджується дослідженими судами актами звірення розрахунків.

Також, судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи біржові контракти, укладені між позивачем (Продавець) та особами, що зазначені у складеному під час перевірки відповідачем реєстрі (Покупці) - ТОВ «Компані Газресурссервис», ТОВ «Індустріальні сплави», ТОВ «Інжинірингова компанія «Ремист», ТОВ «Донторгхолдінг» та встановлено, що вищезазначена дебіторська заборгованість була предметом купівлі-продажу за даними біржовими контрактами. Згідно з умовами цих договорів продавець продає, а покупець придбаває дебіторську заборгованість ОП «Донецькміськтепломережа» за договором про поставку природного газу № 152 від 12.01.2008 року. Оплата провадиться покупцем з продавцем у безготівковій формі. Згідно додаткових угод до вказаних біржових контрактів, форма розрахунків по вказаних біржових контрактах - вексельний розрахунок.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (Кредитор), ПП «Союз-стандарт» (Поручитель) та ОП «Донецькміськтепломережа» (Боржник) укладені договори поруки, згідно яких Поручитель ручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язань відносно часткового погашення суми боргу по договору № 152 від 12.01.2008 року у сумі і строки, що визначені вказаними договорами. За умовами вказаних договорів доручення, у випадку невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов'язань за договором № 152 від 12.01.2008 року поручитель зобов'язаний сплатити кредитору несплачену боржником суму заборгованості протягом у строки, що визначені вказаним договором.

Судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі векселів, повідомленням про відступлення права вимоги та встановлено, що відповідно до вказаних біржових контрактів та додаткових угод до них, в рахунок переданої дебіторської заборгованості ОП «Донецькміськтепломережа» за договором постачання природного газу № 152 від 12.01.2008 року та відповідно до наведених договорів поруки Продавцем отримані прості векселі, а Поручитель, в рахунок погашення заборгованості по вказаним вище договорам поруки, передав Кредитору прості векселі.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Українська фінансово-інвестиційна компанія» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № К-4/02/2703 від 27.03.2006 року, за умовами якого Продавець передає у власність Покупця 3 векселі (емітент - ТОВ «Луганськ-Петроліум»), загальною номінальною вартістю 450 000,00 гривень, за договірною вартістю 400 000,00 гривень, а Покупець, зобов'язується перерахувати грошові кошти в оплату вказаних цінних паперів в розмірі договірної вартості 400 000,00 гривень протягом одного місяця.

Судами попередніх інстанцій досліджено акт приймання-передачі векселів від 27.03.2006 року до договору купівлі-продажу цінних паперів № К-4/02/2703 від 27.03.2006 року та встановлено, що Продавець передав Покупцеві зазначені 3 векселі.

Відповідно до пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

При цьому у п. 1.23. ст.1 цього Закону наведений перелік безоплатно наданих товарів (роботи, послуги).

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Враховуючи це, отримання платником податку векселя без наявної заборгованості векселедавця за товарною операцією свідчить про одержання його як цінного паперу.

За правилами пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Аналізуючи наведені норми податкового законодавства, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що податковий облік операцій фінансових результатів з придбання та продажу цінних паперів (до яких належать векселі) і деривативів ведеться окремо від інших операцій.

Судами зазначено, що до вищевказаних операцій звітного періоду згідно вимог п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» належать операції з придбання за кошти (або інший вид компенсації) вказаних цінних паперів і деривативів, а також операції з продажу (обміну, інші способи відчуження у т.ч. погашення заборгованості платника податку у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням) вказаних цінних паперів і деривативів, яки мали місце у цьому звітному періоді.

Таким чином, суди попередні інстанцій дійшли вірного висновку, що за умови, якщо підприємством у звітному періоді були безоплатно отримані (отримані без грошової або іншої компенсації вартості) цінні папери, вартість вказаних цінних паперів належить до складу валового доходу звітного періоду.

Для з'ясування обставин одержання векселів та відображення цих операцій у бухгалтерському та податковому обліку позивача була призначена судова економічна експертиза.

В результаті проведення дослідження експерт на поставлене запитання відповів, що обґрунтованість висновків СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку у акті перевірки № 631/15-16- 23/5/03361081 від 26.09.2011 року в частині порушення позивачем пп. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижені валові доходи на суму 28 720 000,00 гривень документально не підтверджується.

Зважаючи на це, суди попередніх інстанцій правомірно врахували висновок експерта, оскільки він відповідає приписам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ґрунтується на досліджених у справі доказах та обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що під час перевірки та експертові не було надано оригіналів документів, які б підтверджували придбання векселів - біржових контрактів, актів приймання-передачі векселів.

З цього приводу судами встановлено, що згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 року № 144/5), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 року за № 705/3145 експертові надано право при дослідженні питань, що стосуються ведення бухгалтерського обліку, користуватися засвідченими копіями та роздруківками документів.

Відповідач стверджує, що наявні у позивача векселі є безоплатно отриманими, тобто такими що надані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод (п. 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). При цьому він визначив податковий період, у якому позивач занизив валовий дохід, не включивши до нього безоплатно отримані векселі.

Суди попередніх інстанцій правомірно не погодилися з таким висновок відповідача, оскільки він не підтверджений посиланням на документи, які б свідчили про безоплатність одержаних векселів та подію, що відбулася у 1 кварталі 2011 року, та у зв'язку з якою їх вартість підлягає включенню до складу валового доходу саме цього податкового періоду. У той самий час суди попередніх інстанцій на підставі наданих документів встановили обставини, необхідні для висновку про характер цивільно-правових угод, на підставі яких спірні векселі надійшли до позивача. Крім того, експерту були надані регістри бухгалтерського обліку та інші документи, на підставі яких він також дійшов висновку про оплатність договорів, за якими векселі отримані позивачем. Акт перевірки не містить посилань на ненадання регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких можливо біло б встановити рух заборгованостей за наслідками проведення спірних операцій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження висновків щодо безоплатності одержання позивачем саме у 1 кварталі 2011 року веселів на суму 28 720 000,00 гривень та не спростовані надані позивачем докази того, що одержання цих векселів супроводжувалося компенсацією, факт передачі якої відображений у тому числі у наданих до перевірки відомостях бухгалтерського та податкового обліку.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 від 10.10.2011 року в частині збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 7 180 000,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 грн.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 в частині збільшення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 343 962,00 гривні, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з наступного.

Відповідач стверджує, що позивачем до податкового та бухгалтерського обліку прийняті акти здачі-прийняття робіт з надання послуг секретаря наглядової ради, консультаційних та юридичних послуг без наявності зазначених у договорах звітів про виконання функцій секретаря наглядової ради, в якому вказуються дії, що виконувалися секретарем наглядової ради протягом звітного періоду, без наявності письмових консультацій замовнику, проектів документів, аналізів та узагальненої інформації, без наявності письмових консультацій клієнту, документів, підготовлених для представництва та захисту прав і законних інтересів клієнта в судових засіданнях (участь в засіданнях не підтверджена), що передбачено укладеними між позивачем та ТОВ «КЕС Україна» договором від 01.04.2010 року № 567/1 та додатковими угодами до нього від 01.07.2010 року «Про виконання функцій секретаря наглядової ради», від 01.07.2010 року № 704 «Про надання юридичних послуг», від 01.07.2010 року № 706 «Про надання консультаційних послуг». Загальні витрати за цими договорами склали 1 375 850,00 гривень.

Також, відповідач з посиланням на п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, зазначає, що сформовані валові витрати не підтверджені відповідними розрахунковими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку. Наявні у позивача документи на думку відповідача не підтверджують зв'язок вказаних витрат з діяльністю платника податків, направленою на одержання доходів та зміст фактично отриманих послуг.

При цьому позивач заперечує проти висновків відповідача у цій частині з посиланням на не включення до складу валових витрат усіх сум коштів, сплачених на користь ТОВ «КЕС Україна» за договорами від 01.04.2010 року та 01.07.2010 року.

Для з'ясування обставин, на які посилаються сторони та які мають значення для вирішення спору у цій частині була призначена судова економічна експертиза.

Судами встановлено, що в результаті проведення дослідження експерт дійшов висновку про те, що в 2 кварталі 2010 року підприємством до складу валових витрат по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» декларації з податку на прибуток включені послуги секретаря Наглядової ради за квітень 2010 року в у сумі 62 500,00 гривень, отримані від ТОВ «КЕС Україна» відповідно до умов договору № 657/1 «Про виконання функцій Секретаря Наглядової ради ВАТ «Донецькміськгаз» від 01.04.2010 року та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000005 від 27.05.2010 року. Сума отриманих позивачем від ТОВ «КЕС Україна» послуг секретаря Наглядової ради відповідно до умов договору № 657/1 «Про виконання функцій Секретаря Наглядової ради ВАТ «Донецькміськгаз» від 01.04.2010 року, консультаційних послуг відповідно до умов договору № 706 «Про надання консультаційних послуг» від 01.07.2010 року, юридичних послуг відповідно до умов договору № 704 «Про надання юридичних послуг» від 01.07.2010 року в у сумі 1 415 980,00 гривень до складу валових витрат по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» Декларацій з податку на прибуток не включалась, тобто зазначені витрати у відповідних податкових періодах фактично не декларувались.

Судами попередніх інстанцій досліджено договір № 657/1 «Про виконання функцій Секретаря Наглядової ради ВАТ «Донецькміськгаз» від 01.04.2010 року, укладений між позивачем та ТОВ «КЕС-Україна» та встановлено, що сторонами договору визначено, що за наслідками його виконання обов'язково складається акт приймання-передачі робіт (послуг), а також встановлений порядок врегулювання суперечностей у випадку невиконання умов договору з боку ТОВ «КЕС Україна».

Виконання Договору з боку ТОВ «КЕС Україна» підтверджується дослідженим судами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000005 від 27.05.2010 року, який підписаний сторонами договору без зауважень.

З урахуванням положень цього Договору суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що між сторонами договору відсутні зауваження щодо виконаних робіт та/або наданих послуг, тобто зобов'язання виконавця за договором виконані належним чином, що оплата послуг за вказаним актом підтверджується копією платіжного доручення № 3236 від 28.05.2010 року на суму 75 000,00 гривень.

При дослідженні цих доказів та у зв'язку одержаних позивачем послуг з господарською діяльністю позивача, з метою визначення правомірності формування позивачем валових витрат у 2 кварталі 2010 року, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Аналізуючи норми норм пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.11, 5.31 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що витрати платника податку на придбання товарів (робіт, послуг) включаються до складу валових витрат, якщо вказані товари (роботи, послуги) придбані для цілей ведення господарської діяльності, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) при наявності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які підтверджують здійснення першої з подій: або списання коштів з банківського рахунку на оплату товарів (робіт, послуг), або оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) - фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається зі змісту Договору та акту приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг) № ОУ-000005 від 27.05.2010 року, що спірні витрати позивача пов'язані із діяльністю його наглядової ради.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що норми законодавства, які регулюють податковий та бухгалтерський облік, не передбачають типові форми первинних документів для робіт (послуг), які надавалися ТОВ «КЕС Україна» за договором № 657/1 від 01.04.2010 року. Вони також не містять правил щодо ступені деталізації первинного документу (окрім того, що такий документ повинний містити зміст господарської операції). Отже, зазначення у актах здачі-прийняття робіт (послуг) конкретного переліку отриманих платником податку робіт (послуг) та їх результатів не є обов'язковою умовою, без якої первинний документ не може бути підставою для обліку і мати юридичну силу.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що акт № ОУ-0000005 від 27.05.2010 року містить посилання на те, що за ним прийняті послуги, передбачені договором № 657/1 від 01.04.2010 року, що усі послуги (роботи) за цим договором пов'язані з діяльністю наглядової ради, а отже господарською діяльністю позивача, а тому суди дійшли вірного висновку, що відсутність деталізованого змісту не впливає на можливість підтвердження таким актом одержання послуг, вартість яких належить до валових витрат.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001141322/39379/10/15-16-23/5 в частині збільшення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 343 962,00 гривні.

Щодо твердження відповідача про порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений при придбанні ТМЦ у ТОВ «Дарт-Інвест» на суму 61 930,00 гривень, а також порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижений податок на прибуток у сумі 76 748,75 гривень, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що між позивачем та ТОВ «Дарт-Інвест» укладений договір від 17.02.2009 року, за умовами якого останнє приймає зобов'язання з постачання бланкової продукції, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити її вартість. Відповідно до п. 2.2. даного договору приймання продукції за кількістю та якістю відбувається на момент постачання покупцю. Пунктами 3.1, 32 договору визначено, що відвантаження товару здійснюється за фактом оплати, датою постачання є дата відвантаження товару та отримання оригіналів документів на товар. Умови постачання відповідно з п. 3.2 договору будуть обговорюватися сторонами окремо для кожної партії товару та будуть зазначатися у додаткових угодах.

Факт виконання даного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими накладними та копією журналу реєстрації довіреностей, виданих його робітникам для одержання бланкової продукції від ТОВ «Дарт-Інвест».

Також, необхідність у використанні, фактичне одержання та використання у поточній господарській діяльності отриманої від ТОВ «Дарт-Інвест» бланкової продукції підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій вимогами за формою М-11, актами про списання матеріалів з відповідальних осіб, прибутковими ордерами.

При вирішенні питання щодо недійсності договору між позивачем та ТОВ «Дарт-Інвест» та неправомірного формування позивачем податкового кредиту суди попередніх інстанцій виходили з положень пп. 14.1.181 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.11 ст. 201 ПК України. Аналогічні положення були закріплені у пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, згідно норм чинного податкового законодавства України на час виникнення спірних правовідносин між позивачем та ТОВ «Дарт-Інвест» можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить від одержання товарів (робіт, послуг) разом з належним чином оформленою податковою накладною.

Судами встановлено та вбачається з акту перевірки, що позивачем на підставі податкових накладних, сформований податковий кредит за проведеними господарськими операціями.

Щодо формування валових витрат при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили зі змісту п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з акту перевірки, що відповідачем не встановлена відсутність у позивача первинних документів, що підтверджували б понесення ним витрат, які підлягають включенню до валових витрат за проведеними господарськими операціями з ТОВ «Дарт-Інвест».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що причиною виникнення даного спору є не відсутність документів, які б підтверджували право позивача на податковий кредит з ПДВ та валові витрати, а їх оцінка відповідачем як таких, що не підтверджують здійснення господарських операцій, тобто є фіктивними. Такого висновку відповідач дійшов виходячи з приписів ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідач вважає, що правочин між позивачем та ТОВ «Дарт-Інвест» є недійсним в силу закону, а отже складені на їх виконання документи не мають юридичних наслідків. При цьому він посилається ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що згідно з ч. 2 ст. 1 ЦК України цивільне законодавство не розповсюджується на податкові відносини та вірно не взяли до уваги посилання відповідача на відсутність юридичних наслідків спірної угоди (ст. 216 ЦК України) для податкового обліку.

Також, судами попередніх інстанцій досліджені акт перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 09.06.2011 року № 492/23-211/36381320 та спірний акт перевірки та встановлено, що підставами, з яких відповідач дійшов висновку про фіктивність постачання продукції є те, що ТОВ «Дарт-Інвест» придбало бланкову продукцію у підприємства, обставинам заснування та функціонування якого надана оцінка слідчим СВ ДПА у Херсонській області при порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_9

Судами вірно зазначено, що сама по собі дана обставина не може беззаперечно свідчити про безтоварність операції між позивачем та ТОВ «Дарт-Інвест».

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Інші докази у відповідності до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають оцінці судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем до суду не наданий вирок у кримінальній справі, що порушена у відношенні ОСОБА_9

Судами вірно зазначено, що висновки досудового слідства не можуть бути беззаперечними підставами для твердження про фіктивний характер постачання продукції позивачеві, який не мав взаємовідносин з ТОВ «Промінь АС», оскільки окрім акту перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 09.06.2011 року № 492/23-211/36381320 матеріали справи не містять інших письмових доказів на підтвердження фіктивного характеру постачання позивачеві бланкової продукції.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано врахували, що за змістом вказаного акту перевірки, ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька при перевірці своєчасності відображення в обліку та звітності ТОВ «Дарт-Інвест» господарських операцій з ТОВ «Промінь АС», використовувало податкові накладні, видаткові накладні, угоду від 01.02.2011 року, довіреності, виписки банку, журнали-ордери та оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку. При цьому з опису номенклатури продукції, постачання якої від ТОВ «Промінь АС» відображене у наведених документах, вбачається, що нею є бланки. У той самий час у вказаному акті зазначено, що угода між ТОВ «Дарт-Інвест» та позивачем не надана. З первинних документів, які складені за наслідками господарських операцій з постачання товарів позивачеві, вбачається, що йому ТОВ «Дарт-Інвест» постачало іншу номенклатуру продукції - папір, картон, договори, листи, акти, протоколи, табелі, довіреності, повідомлення, свідоцтва, позовні заяви, листи керівнику, тощо. Крім того, з акту перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 09.06.2011 року № 492/23-211/36381320 також вбачається, що ТОВ «Дарт-Інвест» використовував у своїй діяльності основні фонду 2 групи: різограф RC 6300, циліндр RC 6300, різак для паперу «Стандарт - 4204», принтер-ксерокс 6010.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не прийняли до уваги посилання відповідача у акті перевірки на відсутність товарно-транспортних накладних як на беззаперечну ознаку фіктивності постачання продукції позивачеві, оскільки відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність донарахування відповідачем позивачеві грошового зобов'язання відповідно до податкових повідомлень-рішень від 10.10.2011 року, що доводить протиправність визначення податкових зобов'язань, і як наслідок цього безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби України її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.07.2012 року у справі № 2а/0570/18418/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько