Ухвала суду № 32476907, 16.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2013 року м. Київ К/9991/4615/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В. Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року

у справі № 2а-7870/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна Брама»

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна Брама» (позивач) до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Стахановська ОДПІ Луганської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Східна Брама» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у вересні 2009 року та березні 2010 року, за результатами якої складено акт № 790/23-35959316 від 20 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 52 022,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Епос-Транзит», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору № 01/10-01 від 01 жовтня 2009 року на поставку вугільної продукції, укладеного між ТОВ «Східна Брама» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ПП «Епос-Транзит» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також, відповідач посилався на ненадання позивачем під час проведення перевірки товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування придбаної у контрагента продукції.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаної у ПП «Епос-Транзит» вугільної продукції, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи рахунки, видаткові накладні та платіжні доручення.

Таким чином, з огляду на встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ПП «Епос-Транзит», висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильним.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ПП «Епос-Транзит» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Так само і ненадання документів на підтвердження транспортування продукції не може бути беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.