Постанова № 32476534, 17.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року Справа № 923/114/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І.розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Херсонгаз"на постанову та на рішення Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року господарського суду Херсонської області від 26.02.2013 рокуу справі господарського судуХерсонської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Херсонгаз"про стягнення в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Бережко С.І.- відповідача:Чернишова В.Г.ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ПАТ "Херсонгаз" про стягнення 245989,34 грн. пені, 110171,34 грн. інфляційних втрат та 63418,88 грн. - 3% річних, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по договору на купівлю-продаж природного газу №14/2105/11 від 30.09.2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.02.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 210 083,37 грн. пені, 110171,34 грн. інфляційних втрат, 63418,88 грн. - 3% річних та судові витрати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2013 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою, ПАТ "Херсонгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідача 66 458,91 грн. інфляційні втрати, а в задоволенні іншої частини позову - відмовити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

В судовому засіданні Вищого господарського суду, яке відбулось 10.07.2013 року, оголошувалась перерва до 17.07.2013 року.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 року між позивачем (як продавцем) та відповідачем (як покупцем) укладено договір №14/2105/11 на купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати у власність покупця у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Розділом 6 договору сторонами встановлений порядок та умови проведення розрахунків, згідно якого, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача.

Суди встановили, що на виконання умов укладеного договору, позивач поставив протягом періоду: листопад 2011 року - грудень 2011 року, січень 2012 року - лютий 2012 року, а відповідач отримав природний газ в обсязі 262 025,903 тис.куб.м. на загальну суму 98 831 448,47 грн., що підтверджується відповідними складеними та підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.

За отриманий протягом зазначеного періоду природний газ відповідач розрахувався повністю, водночас, оплата здійснювалась ним з постійним простроченням узгодженого сторонами строку здійснення розрахунків, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та фінансових санкцій.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить ст.193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема, ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін у зобов'язанні.

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 договору №14/2105/11 від 30.09.2011 року передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, частиною 6 статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, згідно ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, за переконанням колегії суддів, сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами, з урахуванням імперативу встановленого частиною другою статті 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Відповідно з цим, положення пункту 7.2 договору №14/2091/11 від 30.09.2011 року, в частині нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 04.12.2012 року у справі № 17/034-11; від 11.12.2012 року у справі №10/065-11; та від 11.12.2012 року у справі №15/046-11.

Враховуючи наведене, перебіг строку нарахування пені у даній справі починається з 11 числа відповідного місяця, що випливає з обов'язку сплати за отриманий природний газ до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно, момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання, встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо і, як наслідок, пеня має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог частини шостої статті 232 ГК України.

З урахуванням наведеного, судами обґрунтовано стягнуто 210083,36 грн. пені, нарахованої в межах строку позовної давності з врахуванням заявленого позивачем періоду.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи наведене, судам попередніх судових інстанцій слід було встановити строк, протягом якого мало місце прострочення платежу відповідно з чим, здійснити перевірку розрахунку інфляційних втрат позивача.

Крім того, на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у даній справі, відповідач надав контрозрахунок інфляційних втрат, який, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної постанови, апеляційним судом не був прийнятий до уваги. При цьому, суд не навів обставин, згідно з якими розрахунок відповідача судом відхилено.

Згідно норм ГПК України, за наслідками розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанції приймають судові рішення, в яких має бути зазначено, зокрема, обставини справи, встановлені судом, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суди порушили вимоги ст.43 ГПК України, не дослідили всі обставини справи, які мають істотне значення для вирішення даної справи, зокрема, що встановлення відповідно до первинних документів розміру заборгованості та період прострочення його сплати, що в свою чергу призвело до передчасних висновків судів та прийняття незаконних судових рішень в частині стягнення інфляційних втрат.

Щодо стягнення 3% річних, то колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для стягнення нарахованих за спірний період 3% річних у сумі 63418,88 грн.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню частково, а справа -передачі в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід врахувати вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

В іншій частині оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 26.02.2013 року у справі №923/114/13-г скасувати в частині стягнення 110171,34 грн. інфляційних втрат.

В скасованій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

В решті позовних вимог судові рішення з даної справи залишити без змін.

Головуючий, суддя М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

В.І. Студенець