Ухвала суду № 32473731, 16.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5682/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАІЛЬ» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «НАІЛЬ» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 09 листопада 2012 року №0001102204.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що правочин між ТОВ «НАІЛЬ» та його контрагентом - ТОВ «Берніс Продакт» вчинений без мети створення взаємних прав та обов'язків, з метою ухилення від сплати податків, що суперечить економічним інтересам держави та суспільства та одночасно є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто є нікчемним, а тому сплачені позивачем кошти неможливо відносити до складу податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23 жовтня 2012 року по 26 жовтня 2012 року Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НАІЛЬ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Берніс Продакт» за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 26 жовтня 2012 року №1594/22-4/36382661, в якому встановлено порушення позивачем п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 23117,00 грн.

На підставі акту перевірки №1594/22-4/36382661 від 26 жовтня 2012 року Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 листопада 2012 року №0001102204, згідно якого за порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 23118,00 грн., у тому числі 23117,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується виконання та використання наданих послуг у господарській діяльності позивача, а тому останній правомірно включив суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Берніс Продакт» (виконавець) 01 червня 2011 року було укладено договір транспортного-експедиційного обслуговування №215, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом. У відповідності до додаткової угоди №1 від 07 червня 2011 року до вищезазначеного договору сторонами змінені умови договору та визначено обов'язок виконавця організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Берніс Продакт» (виконавець) 01 червня 2011 року було укладено договір про надання послуг №216, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню вантажно-розвантажувальних робіт, а замовник бере на себе відповідальність прийняти та оплатити виконані роботи на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов договору №215 від 01 червня 2011 року позивачем надано акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №132 від 07 червня 2011 року, №182 від 08 червня 2011 року, №254 від 09 червня 2011 року, №293 від 10 червня 2011 року, №292 від 10 червня 2011 року, №350 від 14 червня 2011 року, №424 від 15 червня 2011 року, №467 від 16 червня 2011 року, №504 від 17 червня 2011 року, №680 від 23 червня 2011 року, №870 від 29 червня 2011 року, податкові накладні №132 від 07 червня 2011 року, №182 від 08 червня 2011 року, №254 від 09 червня 2011 року, №293 від 10 червня 2011 року, №292 від 10 червня 2011 року, №350 від 14 червня 2011 року, №424 від 15 червня 2011 року, №467 від 16 червня 2011 року, №504 від 17 червня 2011 року, №680 від 23 червня 2011 року, №870 від 29 червня 2011 року, товарно-транспортні накладні від 07 червня 2011 року №883895, від 08 червня 2011 року №883914, від 10 червня 2011 року №192048, від 10 червня 2011 року №10/06, від 14 червня 2011 року №1011581, від 17 червня 2011 року №881980, від 22 червня 2011 року №881268, банківські виписки щодо сплати коштів за надані послуги на користь ТОВ «Берніс Продакт».

Також, на підтвердження виконання умов договору №216 від 01 червня 2011 року позивачем надано акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №255 від 09 червня 2011 року, №351 від 14 червня 2011 року, №425 від 15 червня 2011 року, №466 від 16 червня 2011 року, №505 від 17 червня 2011 року, податкові накладні №255 від 09 червня 2012 року, №351 від 14 червня 2012 року, №425 від 15 червня 2012 року, №466 від 16 червня 2012 року, №505 від 17 червня 2011 року, банківські виписки щодо сплати коштів за надані послуги на користь ТОВ «Берніс Продакт».

Також, ТОВ «Берніс Продакт» на підставі видаткової накладної №681 від 23 червня 2011 року було поставлено позивачу товар (колмоной 225-F) та виписано податкову накладну №681 від 23 червня 2011 року.

Крім того, позивачем надано докази використання наданих послуг у власній господарській діяльності, основним видом якої є оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення, зокрема, транспортування та розвантаження придбаного товару у ТОВ «Алексіс Експрес ЛТД», ТОВ «Бучанський завод склотари», ПрАТ «Рокитнівський скляний завод» та реалізованого в подальшому, після декорування, ТОВ ПФК «Данко Декор», ТОВ «Укрпромінвестгруп», ЗАТ «Зірниця», СТ «Франківське».

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача грунтуються на акті ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС №148/3-22-80 від 11 квітня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Берніс Продакт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 лютого 2011 року по 29 лютого 2012 року», згідно якого висновок щодо нікчемності угод, укладених ТОВ «Берніс Продакт», зроблено на підставі відсутності підтвердження стосовно реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання поставок.

Крім того, згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС №148/3-22-80 від 11 квітня 2012 року, до податкового органу надійшла копія постанови про порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об'єднання кримінальних справ від 27 вересня 2011 року №71-00217 щодо директора ПП «Гранд-Сервіс» ОСОБА_3, порушеної за ст.212 ч.3, ст.366 ч.2, ст.266 ч.2 КК України, та встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді директора ПП «Гранд-сервіс», умисно ухилявся від сплати податку на додану вартість в особливо великих розмірах і вчинив службове підроблення на протязі 2008-2010 років. Крім того, слідчим виявлено, що з метою прикриття незаконної діяльності створено або придбано на ім'я невстановлених осіб ряд підприємств, у тому числі ТОВ «Берніс Продакт».

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС №148/3-22-80 від 11 квітня 2012 року, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Берніс Продакт» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Натомість, відповідачем не доведено наявність обвинувального вироку суду в кримінальній справі за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст.205, 212 КК України, які б могли підтвердити фіктивний чи протиправний характер діяльності ТОВ «Берніс Продакт» або його посадових осіб.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку - ТОВ «Берніс Продакт», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності наданих послуг та проведення оплати за них, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2012 року №0001102204, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 18 липня 2013 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.