Рішення № 32467989, 22.05.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Винту Ю.М., Заводян К.І.,

секретар Ковальчук Н.О.

за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, в інтересах якого та за довіреністю діє ОСОБА_7, до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частку у спільному сумісному майні подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок с господарськими будівлями, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2012 року ОСОБА_6, в інтересах якого та за довіреністю діє ОСОБА_7, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частку у спільному сумісному майні подружжя.

Посилався на те, що 05.02.1995 року між ним та відповідачкою був укладений шлюб. В період шлюбу спільними зусиллями на відведеній ОСОБА_1 земельній ділянці розміром 0,25 га, вони побудували житловий будинок в АДРЕСА_1. Право власності на житловий будинок зареєстрували за відповідачкою. Оскільки з травня 2011 року шлюбні стосунки між ними фактично припинені, проте шлюб не розірвано, просив визнати за ним право власності на ? частку житлового будинку літ. «А-ІІ» та на ? частку ганку літ. «а», що знаходяться в АДРЕСА_1 як об'єкта спільної сумісної власності подружжя.

В серпні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок с господарськими будівлями і спорудами.

Посилались на те, що спірний будинок побудований не відповідачами, а ними для своєї доньки на земельний ділянці, яку вони отримали на ім'я своєї доньки ще до одруження останньої. Всі необхідні будівельні матеріали вони купляли за власні кошти, що підтверджують свідки. За час проживання разом ОСОБА_1, ОСОБА_6 постійної роботи не мали та перебували на їх утриманні, а тому сам факт одруження не дає ОСОБА_6 права ставити питання про поділ спільного майна подружжя.

Просили скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Панківської сільської ради від 27.07.2010 року на ім'я ОСОБА_1 та визнати за ними право власності на житловий будинок літ. «А-ІІ» та ганок літ.«а», що знаходяться в АДРЕСА_1.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05.04.2013 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину житлового будинку літ. «А-ІІ» та на ? частину ганку літ. «а», що знаходяться в АДРЕСА_1.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок с господарськими будівлями відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять вищезазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_6 та задовольнити їх зустрічний позов.

Посилаються на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначають, що суд взяв за основу покази свідка, який є родичем ОСОБА_6, проте безпідставно відкинув покази інших свідків. Крім того, позивач жодними доказами не довів свою участь у будівництві будинку та не взяв до уваги те, що з 2002 року ОСОБА_6 проживає у своїх батьків.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що рішенням виконкому Клинівської сільської Ради народних депутатів с.Клинівка Сторожинецького району від 16 вересня1994 року ОСОБА_1 виділено 0,25 га для будівництва житлового будинку та оформлення технічної документації на будівництво житлового будинку (а.с.8). Згідно свідоцтва про право власності від 27.07.2010 року ОСОБА_1 належить житловий будинок загальною площею 173 кв.м. та складається з літ «А-ІІ» та ганку літ. «а», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.41). Шлюбні стосунки між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 фактично припинені з травня 2011 року, проте шлюб між ними не розірвано.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд першої правильно виходив з того, що на підставі ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Разом з тим, суд у своєму рішенні керувався Законом України «Про власність», який не може бути застосований до даних правовідносин та є нечинним. Тому в цій частині рішення суду підлягає зміні з виключенням з його мотивувальної частини посилання на Закон України «Про власність».

Крім того, згідно ст. ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Виходячи з наведеного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року в мотивувальній частині слід доповними вищевказаним обґрунтуванням та посилання на норми матеріального права.

Так, посилання апелянтів на наявну в матеріалах справи розписку ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про відсутність претензій до будинку у разі їх розлучення не може бути належним доказом виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ст.22 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3-4 ст.334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, виходячи з наведеного розписка про відмову від нерухомого майна є нікчемною.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року підлягає зміні з виключенням з його мотивувальної частини посилання на Закон України «Про власність» та з доповненням його мотивувальної частини ст. 331, ч.3-4 ст. 368 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, керуюсь ст. 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на Закон України «Про власність» та доповнити мотивувальну частину рішення ст. 331, ч.3-4 ст. 368 ЦК України.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: