Постанова № 32462243, 17.07.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 липня 2013 р. № 820/3514/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченка А.В.

При секретарі - Алавердян Е.А.

За участі представників сторін:

позивача - Воловельської Т.В., Межерицького А.А.

відповідача - Дитиненко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоресурс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Біоресурс», звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000842201 від 11.04.2013 року, яким ТОВ «Біоресурс» визначено суму податкового зобов»язання з податку на додану вартість у загальній сумі 313007,50 грн., у тому числі за основним платежем 250406,00 грн., штрафні санкції - 62601,50 грн.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення неправомірним, необґрунтованим, безпідставним через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати його в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесене податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законним та обґрунтованим, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біоресурс» 15.06.2001 р. взято на податковий облік ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за № 12889 і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова .

Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з 18.12.2013 року по 11.03.2013 року була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоресурс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевірка була проведена на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 , п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт № 1057/22.1-07/31439957 від 18.03.2012 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Біоресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року» (далі - Акт перевірки).

На підставі зазначених матеріалів перевірки ТОВ «Біоресурс» було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000842201 від 11.04.2013 року про визначення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 313007,50 грн. (основний платіж - 250406,00 грн., штрафні (фінансові) санкції-62601,50 грн.).

Однією з підстав винесення вказаного рішення,є той факт, що ТОВ «Біоресурс» віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 153158 грн. по податковим накладним, виписаним ТОВ «Еріда», в яких невірно вказано назву покупця, відсутня печатка продавця, відсутній підпис особи, яка склала податкову накладну, а тому ТОВ «Біоресурс» за відсутності скарг відносно постачальників не має права на включення податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі такої накладної.

Судом встановлено, що ТОВ «Біоресурс» мало відносини з ТОВ «Еріда» на підставі договору поставки від 01.10.2008 року, у відповідності до яких ТОВ «Еріда» було поставлено ТОВ «Біоресурс» продукцію та було виписано відповідні податкові накладні, в тому числі № 000003 від. 15.01.2010 року на загальну суму 182700 грн., в т.ч. ПДВ - 30450 грн., № 24 від 06.07.2010 року на суму 385144,36 грн., в т.ч. ПДВ - 64190,73 грн., № 25 від 08.07.2010 року на суму 351105,64 грн., в т.ч. ПДВ -58517,61 грн.

Суд вказує, що у відповідності до приписів п.1.7. ст.1 Закон України «Про податок на додану вартість» (саме цей Закон діяв на момент вказаних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 Закону про ПДВ, датою виникнення права на податковий кредит вважається, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)».

Таким чином, вищезазначений правовий аналіз дає підстави вважати, що податковий кредит представляє собою виключно право платника податку, а не його обов'язок на зменшення податкового зобов'язання звітного періоду.

Також, підпунктом 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ставиться вимога щодо зберігання податкових накладних протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань зі сплати податків. Однак, законодавцем не встановлено строку для отримання податкових накладних та чинності для них.

За загальним правилом (крім деяких винятків, встановлених п.п. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість») саме податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Вказана норма кореспондується з положеннями п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких не дозволяється віднести до складу податкового кредиту будь-які витрати на сплату податку, не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що всі податкові накладні були надані ТОВ «Біоресурс» до перевірки.

Суд також зазначає, що правила формування складу податкового кредиту передбачені п.п.7.4.1. п.7.4., п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», повністю дотримані ТОВ «Біоресурс».

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, суд приходить до висновку, що недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Судом також встановлено, що вищевказані податкові накладні мають всі необхідні реквізити, а щодо податкової накладної №000003 від 15.01.2010 року слід застосовувати положення щодо застосування строку у 3 роки, отже суд приходить до висновку про те, що ТОВ «Біоресурс» виконало усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження його розміру.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Біоресурс» з ТОВ «Стройком ЛТД».

В Акті перевірки зазначено, що операції між ТОВ «Біоресурс» та ТОВ Фірма «Стройком ЛТД» за грудень 2011 року, не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними, в зв'язку з чим при проведенні операцій ТОВ «Біоресурс» з ТОВ «Фірма «Стройком ЛТД» за грудень 2011 року, порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту.

Суд зазначає, що згідно з положеннями пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Також, відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено,що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вважає за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суд також зазначає, що Податковим кодексом України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому кодексом.

Таким чином, виходячи з приписів вищевказаних норм, суд вважає за необхідним зазначити, що податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем ПДВ у ціні товару, та надає право на формування податкового кредити платника податків-покупця.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що в акті перевірки не зафіксований факт наявності в податкових накладних, отриманих ТОВ «Біоресурс» від ТОВ «Фірма «Стройком ЛТД» недоліків або порушення порядку їх видачі, що , на думку суду, свідчить про їх належність як первинного документу.

Отже, ТОВ «Біоресурс» цілком дотримано вимог чинного законодавства щодо порядку формування податкового кредиту з ПДВ.

Суд зазначає, що для виникнення права на формування податкового кредиту підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг). Крім того, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також, офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Згідно зі ст.18 Закону України від 15.05.03р. №755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено, що на дату здійснення господарських операцій та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Фірма «Стройком ЛТД»», цей контрагент у встановленому порядку були зареєстрований уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, внесені до ЄДРПОУ, взятий податковим органом на облік як платник податків.

Щодо твердження ДПІ про нікчемність вищевказаних угод, суд вважає за необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаного податкового повідомлення - рішення .

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоресурс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби від 11.04.2013 року №0000842201.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоресурс» сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 18 липня 2013 року.

Суддя А.В. Зінченко