Рішення № 32458186, 09.07.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 2607/13778/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

при секретарі - Дмитренко Ю. В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про розірвання кредитного договору та визначення суми боргу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до ПАТ «Перший український міжнародний банк» про розірвання кредитного договору та визначення суми боргу. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 27.11.07р. між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав позивачеві кредит в розмірі 439000 доларів США.

Заочним рішенням суду від 06.10.11р. з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 448104,40 доларів США, штраф в розмірі 128085 грн. 70 коп., а також судовий збір та витрати на ІТЗ. На думку позивача, на підставі рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, договірні стосунки між сторонами фактично припинилися. Проте Банк продовжує нараховувати йому суми, які тягнуть збільшення кредитної заборгованості. Щодо розміру боргу, то ОСОБА_1 зазначає, що вчасно не мав можливості сплачувати кредит, оскільки відбулась світова фінансова криза, яку він не міг передбачити. Кредит та штрафні санкції зможе погасити через 12 років та 4 місяці, у зв'язку з чим просив визначити борг в розстрочку строком на 12 років рівними щомісячними платежами.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги. Просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Крім цього, просив застосувати строк позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

27.11.07р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитний договір № 5845657, відповідно доумов кого позичальнику надано кредит в розмірі 439000,00 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 11,5% (а.с. 32-37).

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської обл. від 06.10.11р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської обл. від 10.09.12р. задоволено позов ПАТ «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 5-6, 7-9). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 448104,40 доларів США, штраф в розмірі 128085 грн. 70 коп., а також судовий збір та витрати на ІТЗ.

Причиною спору на думку позивача, стало фактичне припинення договірних відносин.

До правовідносин, що виникли між сторонами необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України та умови кредитного договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін, має бути досягнута згода.

При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами, про що свідчить його особистий підпис. Дані кредитний договір підписаний позичальником, що свідчить про те, що він погодився з усіма його умовами, жодне з положень договору не оспорено, в установленому законом порядку недійсним не визнано. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - сума кредиту була отримана та використана на власний розсуд, певний час кредит позичальником погашався.

Судом встановлено, що Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позичальнику грошові кошти у сумі та валюті, зазначеній в договорі, а відповідач, як позичальник, свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, не виконує, в зв'язку з чим Банк був вимушений звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилання позивача на те, що стягнення на користь Банку заборгованості по кредитному договору, призвело до фактичного розірвання кредитного договору, є помилковим, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, не є односторонньою відмовою Банку від договору та підставою для розірвання кредитного договору.

Крім того, відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення ч. 2 ст. 652 ЦК України і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Відповідно до п. 16 вищевказаної постанови Пленуму № 5 від 30 березня 2012 року, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підстав ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Ні позивачем, ні його представниками, в порушення ст. 60 ЦПК України не надано суду доказів про наявність одночасно чотирьох умов передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, які б могли бути підставою для розірвання кредитного договору у разі істотної зміни обставин, якими сторона керувалася при укладенні договору.

Щодо посилань представника Банк на пропуск позивачем строку позовної давності, то суд не приймає їх до уваги виходячи з наступного.

Згідно ст.ст. 257, 259, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору від 27.11.07р. Разом з цим, 10.11.09р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Перший український міжнародний банк» було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 27.11.07р. Зазначена додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору, а тому строк позовної давності слід рахувати з 10.11.09р. До суду позивач направив позовну заяву 08.11.12р. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем дотримано строків позовної давності для звернення до суду за захистом свого права.

Враховуючи наведене, а також виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, не знайшов доведення у судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, п. 15, п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 257, 259, 261, 264, 267, 526, 599, 625, 627, 628, 629, 651, 652 ЦК України, керуючись ст.ст. 3 - 14, 60, 61, 86, 88, 169, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про розірвання кредитного договору № 5845657 від 27.11.2007 року та визначення суми боргу, що підлягає поверненню в розстрочку строком на 12 місяців рівними щомісячними платежами в розмірі 3699191 грн. 98 коп., відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. В. Васильченко