Ухвала суду № 32452557, 02.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року м. Київ К/9991/23439/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бившевої Л.І.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Закритого акціонерного товариства «Укрінпро» та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року по справі №2-а-1880/10/2670 за позовом Закритого акціонерного товариства «Укрінпро» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 року Закрите акціонерне товариство «Укрінпро» звернулося до суду з позовом у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №0004261750/0 від 06.07.2009 року, №0005242309/0 від 06.07.2009 року; №0004261750/2/32389148 від 02.02.2010 року, №0005242309/3 від 08.02.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2010 року вказаний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0004261750/2/32389148 від 02.02.2010 року. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Позивач у своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Укрінпро» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.04.2005 року між ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» (генпідрядник) та ПП «Укрінпро» (замовник) укладено договір №27/05. Загальна сума послуг становить 540 083,47 грн., в тому числі ПДВ - 90 013,91 грн.

Станом на 01.07.2007 року по рахунку 685 обліковується дебіторська заборгованість, що свідчить про сплачені, але не отримані послуги. Однак, вказані зобов'язання контрагент позивача виконав в IV кварталі 2008 році, що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт (Типова форма № КБ-3) від 28.11.2008 року та акту приймання виконаних підрядних робіт (Типова форма № КБ-2в) від 28.11.2008 року, складених відповідно до наказу Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури №237/5 від 21.06.2002 року.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2. ст. 11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон № 334/94-ВР) датою збільшення витрат виробництва вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів робіт, послуг, а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Оскільки для основних фондів групи 1 немає правила, згідно якому облік їх балансової вартості ведеться незалежно від часу введення в експлуатацію - у відмінності від основних фондів груп 2-4, виходячи з сукупності пп. 8.3.4 та 8.3.5 Закону № 334/94-ВР позивач відніс до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів (будівлі) у межах 10-відсоткового ліміту за датою фактичного отримання результатів таких робіт.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем в IV кварталі 2008 року до валових витрат витрат на поліпшення основних фондів, а саме послуг, отриманих від ТОВ «Будівельна компанія «Укрбудінвест» у сумі 540 083,47 грн. в тому числі 90 013,91 грн. ПДВ.

Щодо віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що товариством перераховувались кошти ЗАТ «Український мобільний зв'язок», призначення платежу: за послуги іноземного оператора (міжнародний роумінг), сплачений працівникам підприємства (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,) підприємством, як податковим агентом, не утриманий податок з доходів фізичних осіб, оскільки на думку податкового органу ці працівники отримали додаткові блага. Вказані фізичні особи працювали на керівних посадах товариства позивача.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV) податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 цього Закону додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Згідно п. ї) п. 1.3 ст. 1 Закону № 889-IV дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Відповідно до умов Корпоративної угоди №5.27313.10 від 01.12.2006 року укладеної між ЗАТ «Український мобільний зв'язок» та ЗАТ «Укрінпро» та положення ЗАТ «Укрінпро», якою затверджено правила користування корпоративним мобільним зв'язком, користування мобільним зв'язком дозволяється лише у виробничих цілях, при вирішенні питань пов'язаних із господарською діяльністю товариства. У зв'язку із цим, працівник, якому надане право на користування послугами корпоративного зв'язку, у момент отримання SIM-картки, надає розписку про забезпечення користування корпоративним мобільним зв'язком виключно у виробничих цілях.

Пунктом 7 Положення передбачено, що користування корпоративним мобільним зв'язком для особистих потреб та у інших цілях, не пов'язаних з господарською діяльністю Товариства, забороняється. Витрати на такий мобільний зв'язок підлягають відшкодуванню працівниками у повному обсязі (з урахуванням ПФ та ПДВ), яке здійснюється щомісячно, за їх письмовою заявою. У разі відмови, працівника відшкодовувати зазначені витрати, він позбавляється права користування мобільним зв'язком починаючи із місяця, наступного за місяцем, у якому працівник не відшкодував їх вартість, а вартість таких послуг обкладається податком з доходів та іншими внесками на/із заробітної плати у порядку, передбаченому для оподаткування натуральних виплат.

Згідно п. 13 цього Положення послуга «Міжнародний роумінг» є постійно активованою для генерального директора, його заступників, головного бухгалтера та референта генерального директора. Якщо перебування за кордоном пов'язано з відпусткою, участю в бізнес-форумах, виставках та семінарах та зі службовим відрядженням, генеральний директор, його заступники, головний бухгалтер та референт генерального директора повинні постійно тримати при собі мобільний телефон для забезпечення можливості екстреного зв'язку з ними у випадку виникнення виробничої необхідності. При цьому користування мобільним зв'язком для особистих потреб забороняється.

Таким чином, норми вказаного Положення передбачають правила використання послуг корпоративного мобільного зв'язку та, зокрема, послуги «Міжнародний роумінг».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Витрати на оплату послуг мобільного зв'язку позивач відносив до складу валових витрат, керуючись пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, який дозволяє платникам податку включати до валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи не підтверджують здійснення позивачем зовнішньоекономічної діяльності в період, що перевірявся. В матеріалах справи відсутні запрошення, накази, посвідчення про відрядження та інші документи, які б підтверджували, що розмови, витрати на які позивач відносив до валових, пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок апеляційного суду про правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0004261750/2/32389148 від 02.02.2010 року в цій частині.

Щодо нарахування податку на прибуток з доходів фізичних осіб колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом «а» п. 17. 2 ст.17 Закону № 889-IV передбачено, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, для оподатковуваних до ходів з джерел їх походження з України є - податковий агент.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що платіжним дорученням №1994 від 24.01.2008 року, перераховані кошти в сумі 20000,00 грн. із розрахункового рахунку підприємства ЗАТ «Укрінпро» по заяві від 23.01.2008 року фізичної особи ОСОБА_6 на особовий рахунок через установу банку; призначення платежу - відшкодування збитків, ДТП.

Згідно п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок.

Згідно пп. а) п. 19.2 ст. 19 Закону № 889-IV особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

Відповідно до пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 цього ж Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Відповідно до пп. «а» 4.2.10 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV до складу річного оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних, платником податку, як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, перелік яких зазначається у рішенні суду з цього питання.

Таким чином, не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб лише суми прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, що відшкодовується платником податку на підставі рішення суду. Визначення складу та суми прямих збитків належить до компетенції суду. Суми відшкодувань (матеріально шкоди), що виплачуються (компенсуються) за інших умов, є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах згідно з підпунктом 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що неможливо суду самостійно визначити суму податкових зобов'язань та суму штрафних санкцій по податку з доходів фізичних осіб, а також враховуючи виключне повноваження податкового органу щодо такого визначення суд дійшов висновку про скасування податкового повідомлення-рішення яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в цілому.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову сум може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0004261750/2/32389148 від 02.02.2010 року.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Закритого акціонерного товариства «Укрінпро» та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року по справі №2-а-1880/10/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий Голубєва Г.К.Судді Бившева Л.І. Рибченко А.О.