Ухвала суду № 32452486, 10.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/13333/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Каленюка О.А.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.10.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а/1770/3603/2011

за позовом Державного підприємства «Бурштин України»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, задоволено частково позовні вимоги Державного підприємства «Бурштин України» (надалі - позивач, ДП «Бурштин України») до Державної податкової інспекції у м. Рівне (надалі - відповідач, ДПІ у м. Рівне): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.08.2011 № 0002582342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 46 310,00 грн. (37 048,00 грн. - основний платіж, 9 262,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та від 08.08.2011 № 0002592342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 37 048,00 грн. (29 638,00 грн. - основний платіж, 7 410,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції). В частині визнання протиправними дій посадових осіб відповідача в позові відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Наведене спростовує доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Бурштин України» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Універсалбуд» за лютий-березень 2009 року, на наслідками якої складено акт від 02.08.2011 № 963/23-100/34112754.

Вказану перевірку було проведено на підставі акта невиїзної документальної перевірки ДПІ у Личаківському районі м.Львова від 24.12.2010 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Універсалбуд» за період з 01.07.2009 по 30.09.2010, у якому податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів, вчинених ПП «Універсалбуд» з рядом контрагентів, зокрема, з ДП «Бурштин України».

В акті перевірки від 02.08.2011 зафіксовано порушення позивачем:

- пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 29 638,00 грн., у т.ч.: за лютий 2009 року - в сумі 19 974,00 грн., за березень 2009 року - в сумі 9 664,00 грн.;

- пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток на 37 048,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у м.Рівне було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 08.08.2011 № 0002582342 та № 0002592342.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку, виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Законодавець дозволяє платнику податку зменшувати оподатковуваний прибуток на суму валових витрат, однак при цьому наголошує на тому, що такими витратами є витрати, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2009 між ДП «Бурштин України» та ПП «Універсалбуд» було укладено договір поставки № 022. За умовами вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди 01.04.2009 № 1, ПП «Універсалбуд» постачає, а ДП «Бурштин України» приймає та оплачує профіль рамний багету в асортименті, що узгоджується щомісячно, на загальну суму 230 000,00 грн.

На виконання вказаного договору ПП «Універсалбуд» було поставлено для ДП «Бурштин України» товар на загальну суму 177 828,98 грн., у т.ч. податок на додану вартість 29 638,16 грн., згідно з товарними накладними від 11.02.2009 № 0002, від 11.02.2009 № 0003, від 26.02.2009 № 0009, від 10.03.2009 № 0012, від 27.03.2009 № 021 (а.с. 29-33).

Товар отримувався представником позивача за виписаними у встановленому порядку довіреностями, інформацію про які містить журнал реєстрації довіреностей ДП «Бурштин України» (а.с. 136-140).

Розрахунки з ПП «Універсалбуд» позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 17.02.2009 № 235, від 13.02.2009 № 226, від 03.03.2009 № 330, від 18.03.2009 № 436, від 02.04.2009 № 532.

За вказаними господарськими операціями ПП «Універсалбуд» для ДП «Бурштин України» було виписано податкові накладні: від 11.02.2009 № 0002 на суму 60 828,30 грн. (податок на додану вартість - 10 138,05 грн.), від 11.02.2009 № 0003 на суму 29 307,96 грн. (податок на додану вартість - 4 884,66 грн.), від 26.02.2009 № 0010 на суму 29 707,99 грн. (податок на додану вартість - 4 951,33 грн.), від 10.03.2009 № 0013 на суму 29 308,64 грн. (податок на додану вартість - 4 884,77 грн.), від 27.03.2009 № 0022 на суму 28 676,09 грн. (податок на додану вартість - 4 779,35 грн.). Податкові накладні включено позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

По факту придбання товарів позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Придбаний у ПП «Універсалбуд» товар було повністю оприбутковано позивачем на складі та використано у власній господарській діяльності для виготовлення рамок для картин та ікон, що підтверджується накладними на внутрішнє переміщення від 11.02.2009 № Б2-0000140, від 11.02.2009 № Б2-0000146, від 26.02.2009 № Б2-0000147, від 11.03.2009 № Б2-0000255; прибутковими накладними від 11.02.2009 № Б2-0000137, від 11.02.2009 № Б2-0000137, від 26.02.2009 № Б2-0000141, від 10.03.2009 № Б2-0000235), від 27.03.2009 № Б2-0000281, актами списання товарно-матеріальних цінностей у виробництво від 27.02.3009 № Б2-0000073 та від 31.03.2009 № Б2-0000128, нормами витрат для виготовлення рамок для картин, ікон, введеними в дію з 01.03.2006, та оборотно-сальдовими відомостями.

Враховуючи наявні первинні бухгалтерські документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати у серпні 2010 року за результатом проведення господарських операцій з ПП «Універсалбуд» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відсутність контрагента за юридичною адресою, неможливість підтвердити відображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а/1770/3603/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Пилипчук Н.Г. (підпис) Шипуліна Т.М.З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський