Ухвала суду № 32451158, 25.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р. справа № 2а-9297/09/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання:Стельмашової Я.А.,

представника відповідача - Бондаренко Ірини Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даерс»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року

у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даерс» про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся 15.07.2009 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Даерс» про стягнення коштів а саме: адміністративно-господарської санкції у розмірі 34614,88 грн. та суму пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1246,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року позов задоволений. Стягнуто з ТОВ «Даерс» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 34614,88 грн., та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1246,50 грн. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що в силу ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що законодавцем передбачено три обов'язки підприємства, яке використовує найману працю, а саме: звітувати Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, крім того, самостійно здійснювати заходи по працевлаштуванню інвалідів. Саме останній обов'язок, тобто здійснення самостійних заходів по працевлаштуванню інвалідів, відповідачем виконано не було. Доказів того, що відповідачем у 2008 році самостійно здійснювалися заходи по працевлаштуванню інвалідів суду не надано, відповідачем лише подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2008 рік. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Відповідач також не надав заперечення на адміністративний позов.

Не погодившись з даним рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі. Зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилається на те, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікацій та знань з урахуванням його побажань. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком і збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та ПК України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку з скоєнням правопорушення. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Наголошує на тому, що жоден громадянин, який має статус інваліда, самостійно не звертівся стосовно питань працевлаштування, а державна служба зайнятості не направила жодного інваліда з приводу працевлаштування. Обов'язок роботодавця щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком та підбирати інвалідів на створені робочі місця. На протязі 2008 року надавалася до місцевих ЗМІ інформація про наявність вакантних робочих місць. Таким чином пошук співробітників здійснювався.

В запереченнях на апеляційну скаргу зазначено, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Матеріали справи не містять жодних доказів звернення інвалідів до ТОВ «Даерс» самостійно або шляхом направлення державною службою зайнятості. ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства , установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; надавати державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів; самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. Обов'язок державних органів щодо працевлаштування осіб з обмеженими можливостями виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання інформації про наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації державні органи не можуть скористатися своїми правами. Відповідач протягом 2008 року жодного разу не інформував Бабушкінський районний центр зайнятості м. Дніпропетровська про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, звіти за формою № 3-ПН до центру зайнятості не надавалися, з чого можна зробити висновок про відсутність таких вакансій на підприємстві. Оскільки центр зайнятості не був належним чином проінформований про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, то фактично був позбавлений можливості направляти інвалідів для працевлаштування до відповідача. Також відповідачем не надано доказів розміщення будь-якої інформації у ЗМІ щодо наявності вільних місць саме для інвалідів. Отже відповідач не здійснив всіх залежних від нього заходів для виконанню нормативу з працевлаштування 4-х інвалідів.

Представник відповідача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати. Надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Зазначив, що вважає,що підприємством виконані всі залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений належним чином. Згідно наданих заперечень, просив справу розглянути у відсутності представника, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Даерс» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009 року відповідач подав позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, згідно з яким кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 5 осіб, а фактично серед штатних працівників облікового складу налічується 1 інвалід. Із змісту ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що законодавцем передбачено три обов'язки підприємства, яке використовує найману працю, а саме: звітувати Фонд соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, крім того, самостійно здійснювати заходи по працевлаштуванню інвалідів. Саме останній обов'язок, тобто здійснення самостійних заходів по працевлаштуванню інвалідів, відповідачем виконано не було.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем лише подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2008 рік. Однак доказів того, що відповідачем у 2008 році самостійно здійснювалися заходи по працевлаштуванню інвалідів суду не надано.

Згідно ст.20 цього закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченого ст.19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, і не зайняте інвалідом.

Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, норматив робочих місць, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем в повному обсязі виконано не було, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, за робочі місця, що призначені для працевлаштування на підприємство інвалідів і не зайнятих ними, відповідач до 16.04.2009 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 31614,88 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується документом - звітом за формою 10-ПІ від 24.02.2009 року за 2008 рік розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Розмір пені у сумі 1246,50 грн. підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості у розмірі 34614,88 грн. - адміністративно-господарські санкції у розмірі 67635,96 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2299,25 грн. нараховані позивачем правомірно.

Таким чином Суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права, а повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм відповідну правову оцінку, правильно встановив характер спірних правовідносин і для їх вирішення правильно застосував норми матеріального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Даерс» - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Даерс» про стягнення коштів - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст.212, ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак