Рішення № 32447065, 18.12.2012, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/4842/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 рокуЄвпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого - судді Володарець Н.М.

при секретарі - Кушнір А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи приватні нотаріуси Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування та довіреності недійсними,

В С Т А Н О В И В :

9 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування та довіреності недійсними. Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 та після його смерті залишилось спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 12 червня 2009 року вона, як спадкоємиця, подала до першої Євпаторійської нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та стала оформлювати відповідні документи, в ході чого їй стало відомо, що в жовтні 2007 року зазначена вище квартира була відчужена на користь відповідача ОСОБА_2 Підставою для цього став договір дарування від 2 жовтня 2007 року, оформлений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за №7878. Дарувальником за цим договором була ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності, начебто виданої їй її -позивача батьком -ОСОБА_6 на право розпорядження належною йому квартирою. Зазначена довіреність була оформлена 15 січня 2007 року приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрована в реєстрі за №144. Оскільки їй достовірно відомо, що батько ніяких документів на відчуження своєї квартири не складав та ніяких намірів про дарування на користь ОСОБА_2 не висловлював, вона перевірила документи, на підставі яких було проведено угоду та впевнилася, що підпис батька на довіреності не відповідає його дійсному підпису. Крім того, по документам, зокрема за паспортом, прізвище батька писалося як ОСОБА_6, тобто друга літера зазначалася як «Е», проте в довіреності та у договорі дарування, оформленому на підставі цієї довіреності, прізвище значиться ОСОБА_6, тобто другою літерою записано «Є», що свідчить про те, що ані при оформленні довіреності, ані при оформленні договору дарування, нотаріусам не надавався паспорт батька. Отже вважає, що зазначені обставини підтверджують факт того, що оскаржувана довіреність була сфальсифікована, а тому оскаржуваний договір не може вважатися дійсним. Підтвердженням фіктивності договору дарування є і той факт, що відповідач ОСОБА_2 приховуючи факт отримання дару від всіх, в тому числі і від батька, зареєструвала його в БТІ тільки після смерті батька, тобто через півтора року після його оформлення. Про те, що у батька не було жодного наміру відчужувати належну йому квартиру на користь ОСОБА_2 свідчить те, що у кінці лютого 2009 року батько її попередив, що вони повинні піти до нотаріусу, щоб оформити квартиру на її ім'я, проте вони не встигли цього зробити, оскільки батько помер. Крім того, не дивлячись на бажання ОСОБА_2 зареєструвати з батьком шлюб, він категорично від цього відмовлявся, мотивуючи це тим, щоб в неї, як у дружини, не було підстав та можливості пред'явити претензії з приводу його майна. Вважає, що по суті, відносини між батьком та ОСОБА_2 не були сімейними, кожен з них проживав у своїй квартирі, тільки періодично підтримували близькі стосунки. Також ОСОБА_2 категорично відмовилася приймати участь у похороні батька. Про здійснення спірної угоди їй -позивачу стало відомо лише в липні 2009 року. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 215 ЦК України просить суд визнати недійсними довіреність від 15 січня 2007 року, оформлену від імені ОСОБА_6 приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстровану у реєстрі під №144, а також договір дарування від 2 жовтня 2007 року, оформлений на ім'я ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі №7878.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, аналогічно викладеному у позовній заяві, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважали їх необґрунтованими та безпідставними, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Відповідно до надісланої нею заяви, яка міститься в матеріалах справи, просить суд розглянути справу у її відсутність. При таких обставинах суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_3

Представник третьої особи приватного нотаріусу Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 вважав необґрунтованими та просив у їх задоволенні відмовити.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, з заявами та клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталася. При таких обставинах суд вважає можливим розглянути справу у її відсутність.

Вислухавши доводи сторін та їх представників, представника третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження позивачки від 20 березня 2009 року серії НОМЕР_1 та Свідоцтвом про смерть ОСОБА_6, виданим 13 березня 2009 року серії НОМЕР_2. 25 червня 2009 року позивач ОСОБА_1, як спадкоємиця першої черги за законом, звернулася до Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_6, проте у процесі оформлення необхідних документів для прийняття спадщини позивач ОСОБА_1 дізналася, що квартира АДРЕСА_1 у якій він проживав та яка за її думкою складала спадщину померлого, на момент смерті її батьку ОСОБА_6 не належала.

Так, 2 жовтня 2007 року між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 15.01.2007 року за реєстровим №144, як дарувальником, та ОСОБА_2, як обдаровуваною, було укладено договір дарування, за яким дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1, яка складається згідно плану приміщень: 1 -кухня, 2- житлова кімната, 3 -веранда, 4 -коридор, 5 -санвузол, житловою площею 10,0 кв. м, загальною площею 33,1 кв. м. Зазначений договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано у реєстрі за номером 7878. Набуте право власності на вказану квартиру було зареєстровано відповідачем ОСОБА_2 у КРП «БРТІ м. Євпаторії»у встановленому порядку 8 квітня 2009 року.

Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними довіреності від 15 січня 2007 року, оформленої від імені ОСОБА_6 приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованої у реєстрі під №144, а також договору дарування від 2 жовтня 2007 року, оформленого на ім'я ОСОБА_2 та зареєстрованого у реєстрі №7878, позивач ОСОБА_1 зазначає, що вказана довіреність від 15 січня 2007 року ОСОБА_6 не підписувалася, а отже містить у собі не його підпис.

Проте зазначені доводи позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи та дослідженні всіх належних та допустимих доказів, що містяться у матеріалах справи.

Так, згідно ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Положеннями ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, при розгляді справи за ухвалою суду від 1 червня 2012 року за клопотанням позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу. З висновку №1549 почеркознавчої експертизи від 6 липня 2012 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_6, розташований у довіреності від 15.01.2007 року, зареєстрованій у реєстрі за №144, у графі «Підпис»виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

Проте зазначений висновок експерта №1549 почеркознавчої експертизи від 6 липня 2012 року викликає сумніви у його правильності з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.3.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно, проте зі змісту вказаного висновку експерта вбачається, що представлені для порівняльного дослідження підписи від імені ОСОБА_6 у відомостях на виплату пенсій за 2007 -2008 рр. в якості підписів-зразків ОСОБА_6 експертом ОСОБА_15 не приймалися, оскільки за її думкою вони відрізняються від інших зразків за низкою загальних і окремих ознак, в результаті чого вони викликали в неї сумніви у їх достовірності. Довіреність від 05.10.2007 року в якості зразка підпису ОСОБА_6 також експертом не бралася у зв'язку з низькою якістю електрофотокопії документу, проте з клопотанням про надання оригіналу документу експерт до суду у встановленому порядку не зверталася. Отже, фактично із всіх підписів, які брались експертом для порівняння з підписом на досліджуваному об'єкті, майже всі містилися на документах, датованих до 2007 року, в той час як підпис на досліджуваному об'єкті (довіреності) датований 2007 роком та після того, як в листопаді 2006 року згідно витягу із історії хвороби від 21.11.2006 року, у ОСОБА_6 вже був тремор рук, що виходячи із змісту висновку експертом взагалі не було враховано. Крім того, в тексті висновку експерт зазначила, що досліджуваний документ відмічений відтисненням штампу «Документ, що досліджується», зразки -«зразки», однак фактично на документах із зразками підпису штамп «зразок»відсутній. Також в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 пояснила, що нею вже проводилася аналогічна почеркознавча експертиза по визначенню належності підпису на довіреності від 15 січня 2007 року, оформленій від імені ОСОБА_6, у межах кримінальної справи, що перебуває на стадії досудового слідства, та нею було надано висновок про те, що підпис від імені ОСОБА_6 у довіреності від 15.01.2007 року виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою. А отже, проведення призначеної експертизи по цивільній справі в неї не викликало труднощів та витрачання тривалого часу. Проте експертом при наданні висновку не було враховано, що зразки, представлені їй на дослідження, ретельно перевірялися та обиралися сторонами у справі, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що у багатьох документах, які представлялися експерту при дослідженні, що проводилося у межах кримінальної справи, містився підпис не ОСОБА_6, оскільки в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснила, що оскільки ОСОБА_6 з 2007 року страждав на тремор рук, нерідко саме вона замість нього ставила підпис у документах. При таких обставинах, при обранні зразків підпису ОСОБА_6 для представлення їх для дослідження експерту у межах цієї цивільної справи, судом враховувалася думка обох сторін та експерту були представлені лише ті зразки підпису ОСОБА_6, які були визнані та не спростовувалися обома сторонами у справі, про що судом було зазначено в ухвалі суду. Але експертом ОСОБА_15 значна кількість представлених зразків взагалі не приймалася до уваги та не досліджувалася, оскільки вони викликали в неї сумніви у їх достовірності, що є порушенням вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5. У зв'язку з викладеним, суд вважає, що представлений суду висновок експерта №1549 викликає сумніви в правильності.

Отже у відповідності до ст. 150 ЦПК України судом за клопотанням відповідача ОСОБА_2 була призначена повторна експертиза.

Відповідно до висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи №9272 від 29.11.2012 року, проведеної комісією експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, рукописний запис «ОСОБА_6»в одному примірнику довіреності від 15.01.2007 року, зареєстрованої у реєстрі за №144, розташований у рядку «Підпис»виконаний ОСОБА_6 під впливом відносно постійних «збиваючих»факторів, якими могли бути хворобливий стан виконавця, тощо.

Саме зазначений висновок повторної судово-почеркознавчої експертизи №9272 від 29.11.2012 року, проведеної комісією експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, суд вважає необхідним прийняти до уваги при вирішенні спору, оскільки обґрунтованих доводів у його спростування позивачем та її представником суду не наведено. Зокрема порушень діючого законодавства, в тому числі вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, при проведенні повторної експертизи судом не встановлено та сторонами не доведено. Експертами у сукупності було досліджено всі представлені судом зразки підпису та почерку ОСОБА_6, яким експертами надано оцінку їх виконання, та надані висновки не містять суперечностей. Аналізуючи зазначений висновок експертів, суд звертає увагу на послідовність висновків експерта щодо справжності підпису ОСОБА_6, з посиланням на порівняння підписів у довіреності з представленими зразками підпису та почерку з застосуванням встановленої методики дослідження. Доводи позивача про те, що експертом необґрунтовано було враховано хворобливий стан ОСОБА_6, зокрема тремор рук, суд вважає необґрунтованими, оскільки саме такий діагноз було поставлено лікарями ОСОБА_6 та це вбачається з виписки з історії хвороби №14129 Міського територіально-медичного об'єднання м. Євпаторії, яка міститься в матеріалах медичної картки №14129 стаціонарного хворого ОСОБА_6 за його перебування на стаціонарному лікування з 30.10.2006 року по 21.11.2006 року. Крім того, ця медична карта була представлена суду, як доказ у підтвердження позовних вимог саме позивачем ОСОБА_1 Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що експертом були порушені вимоги відносно заборони самостійного вибору вихідних даних для проведення експертизи, якщо вони відображені у представлених йому матеріалах, оскільки експертом було досліджено аркуш з кулінарними рецептами, які нею не були прийняті як доказ для дослідження, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки як вбачається в тому числі і з технічного запису судових засідань, кожний зразок підпису та почерку ОСОБА_6 в судовому засіданні при вирішенні клопотання щодо призначення експертизи був ретельно перевірений як позивачем, так і відповідачем, та лише обрані ними зразки, з яких між сторонами не виникало суперечності про те, що вони складені саме ОСОБА_6, були представлені експертам, про що було чітко зазначено в ухвалах суду про призначення експертизи та повторної експертизи. Доводи позивача про зацікавленість експерта у результатах вирішення спору та про неправильну оцінку почерку та підпису, викладену у висновку, необґрунтовані та не доведені належними та допустимими доказами.

Так, за формою і змістом зазначений вище висновок експертів повторної судової почеркознавчої експертизи відповідає вимогам ст. 66, 147, 148 ЦПК України. Доводи позивача та її представника про необґрунтованість цих висновків недоведені, а висновки експертів, навпаки, відповідають матеріалам справи і не викликають сумнівів щодо їх правильності, оскільки ґрунтуються на представлених експертам зразках та медичних документах, в яких стан здоров'я ОСОБА_6 фіксувався спеціалістами в галузі медицини. Все інше може враховуватися лише опосередковано, через оцінку відповідності з об'єктивними фактами, встановленими спеціалістами і зафіксованими у медичних документах, зокрема щодо поставленого у 2006 році діагнозу ОСОБА_6 тремору кінцівок.

Всупереч вимогам ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України позивач не надав належних допустимих доказів, які мали б спростувати зазначений вище висновок експертизи та підтвердити викладені у позовній заяві вимоги та доводи.

Пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14, які постійно спілкувалися с ОСОБА_6 до його смерті, щодо того, що ОСОБА_6 їм ніколи не говорив про те, що збирається подарувати належну йому квартиру своїй співмешканці ОСОБА_2, а навпаки висловлювався лише про те, що цю квартиру бажає залишити своїм дітям, суд не може прийняти до уваги при вирішенні даного спору.

У сенсі ст. 59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підписання особою документів, зокрема довіреності на розпорядження нерухомістю, не може доказуватися показаннями свідків, оскільки ці обставини є часткою процедури виникнення зобов'язань, яка здійснюється оформленням документів.

У сенсі ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, умовами здійснення правочину є, зокрема, вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою і шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий неправочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право чинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та х інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За положеннями ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно ст. ст. 244 та 245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Так в судовому засіданні достовірно встановлено, що 15 січня 2007 року ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_2 належну йому на праві власності квартиру за номером АДРЕСА_1, про що було складено довіреність, яка посвідчена у встановленому порядку приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрована у реєстрі за номером 144. Строк дії довіреності було визначено до 14 січня 2010 року. Довіреність підписана ОСОБА_6. Саме на підставі цієї довіреності 2 жовтня 2007 року було укладено договір дарування між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі зазначеної довіреності як дарувальником, та ОСОБА_2, як обдаровуваною, за яким дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1. Договір укладено у межах дії строку довіреності, посвідчено у установленому порядку приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за номером 7878.

Оцінюючі надані сторонами докази, суд вважає недоведеним факт того, що ОСОБА_6 не підписував довіреність від 15.01.2007 року, зареєстровану у реєстрі за №144, а отже підстави для визнання її недійсною в межах заявлених позовних вимог та за вказаними позивачем обґрунтуваннями, а також як наслідок - визнання договору дарування недійсним, судом не встановлено.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що довіреність від 15 січня 2007 року оформлювалася у відсутність її батька ОСОБА_6, оскільки у тексті довіреності неправильно зазначено його прізвище, що свідчить про те, що нотаріусу не було представлено навіть його паспорта, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки на час оформлення зазначеної довіреності за паспортом, виданим 9 жовтня 2000 року Євпаторійським МВ ГУ МВС України в АР Крим прізвище його було зазначено ОСОБА_6, а 10 квітня 2007 року, тобто після оформлення цієї довіреності, ним був замінений паспорт, у якому прізвище його було вказано ОСОБА_6.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню на користь відповідача ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 5266,30 грн., що складаються з витрат на оплату повторної судової почеркознавчої експертизи в сумі 5159 грн. та оплату судового збору в сумі 107,30 грн., сплаченого при поданні заяви про забезпечення доказів, що підтверджується представленими суду квитанціями.

На підставі ст. ст. 15, 16, 203, 215, 237 -239, 244 -245, 717 - 719 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 -61, 88, 209, 212 -215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи приватні нотаріуси Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування та довіреності недійсними -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 5266,30 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Володарець