Рішення № 32443481, 04.07.2013, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1008/7856/12

Провадження № 2/362/99/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.07.2013 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Корнієнка С.В.,

при секретарі Дрозденко К.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошового боргу за договором позики у розмірі 265 000 доларів США, що на час його звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів у відповідності до курсу Національного Банку України складає 2118145 грн., посилаючись на те, що 13 липня 2010 року він позичив відповідачеві зазначені кошті, які, у відповідності до власноручно виконаної боргової розписки, відповідач зобовязувався повернути йому до 14 вересня 2010 року, але до теперішнього часу своїх грошових зобовязань не виконав.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача вимоги позову не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду положень ст.ст.57 і 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставині, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з вимогами ч.3 і ч.4 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду положень ст.ст.11, 14 та 509 ЦК України вбачається, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну, дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення прав та обовязки, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Поняття вимог до правочинів та договорів визначаються положеннями ст.ст. 202, 203, 205, 626, 638, 640 ЦК України.

Згідно вимог ст.ст. 526, 530, 611, 612, 615 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором. Одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

У відповідності до положень ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Як вбачається з положень ст. 610 та ч. 1 ст. 625 ЦК України, відповідно до яких порушенням зобовязання є його невиконання, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти, у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1 212 ЦК України, особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобовязана повернути потерпілому це майно.

У відповідності до рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року по цивільній справі № 22-ц/2690/7244/2012, з позивача по зазначеній справі на користь відповідача по цій же справі стягнуто кошти в сумі 421306,75 грн., яка складається з боргу та інфляційних витрат, 3% річних від простроченої суми.

Сторонами по зазначеній справі визнані обставини отримання відповідачем від позивача за розписками від 5 липня, 23 липня, 28 серпня, 12 жовтня 2007 року, двічі 19 січня, 5 лютого, 8 жовтня та 28 листопада 2008 року коштів, а тому зазначені обставини, в тому числі щодо розміру отриманих коштів, не підлягають доказуванню.

У звязку з наведеним, суд приходить до висновку, що за борговими розписками від 5 липня, 23 липня, 28 серпня, 12 жовтня 2007 року, двічі 19 січня, 5 лютого, 8 жовтня та 28 листопада 2008 року відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 483863,23 грн.

Суд критично ставиться до стверджень представника відповідача, що за вищезазначеними розписками відбувалися розрахунки у звязку з веденням сторонами господарської діяльності, повязаною із здачею та отриманням в оренду певних приміщень, оскільки такі розрахунки не відповідають фінансово-господарській діяльності субєктів господарювання.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача відповідних нарахувань за користування безпідставно набутими коштами, суд виходить з того, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України, яка передбачає їх здійснення, відповідач не є боржником та між сторонами не існує грошових зобовязань.

Вимоги позову в частині відшкодування заявникові понесених ним по справі судових витрат також підлягають до задоволення у відповідності до положень ст.88 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 130, 208, 209, 212-215, 218, 221, 224, 223, 294 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 483863,23 грн. та судовий збір в розмірі 3441 грн., а всього 487304,23 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги або закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.