Ухвала суду № 32426492, 01.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2013 р. м. Київ К-20084/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009

у справі №2а-2017/08

за позовом Приватного підприємства «Стратос»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 11.01.2008 №0001592301/3 в частині сплати суми основного платежу у розмірі 38665,87 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9152,36 грн., податкове повідомлення-рішення від 11.01.2008 №0001602301/3 повністю.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові у повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №1449/23231/23079116 від 06.07.2007.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:

- п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого за 2006 рік занижено валовий дохід на 38390 грн.;

- порушено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого за 2006 рік занижено валовий дохід на 36134 грн.;

- порушено п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податкове зобов'язання в серпні 2006 року на 7227 грн.;

- порушено п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого у 1 кварталі 2007 року завищено валові витрати на 146470 грн.;

- порушено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого завищено податковий кредит в лютому 2007 року на 15281 грн., в березні 2007 року на 14013 грн.

На підставі акта перевірки, з врахуванням результатів адміністративного оскарження, прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 11.01.2008 №0001592301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 47823,6 грн., у т.ч. основний платіж 38670 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 9153,6 грн., та №0001602301/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 45988 грн., у т.ч. основний платіж 30936 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 15052 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2007 між ПП «Стратос» і ТОВ «АТБ-маркет» була укладена угода про проведення робіт з просування торгової марки «Золотая мельница», яка є додатком № 1 до Договору поставки № 304 від 31.01.2007 року. Предметом угоди стало надання підприємством TOB «АТБ-маркег» послуг з просування торгової марки товару, який постачається позивачем і власником якої він є.

Вищезазначена угода була оформлена додатком до договору поставки і її основною метою є привернення уваги покупця до продукту (торгової марки) позивача в точках продажу для збільшення об'ємів продажу товарів, що призводить до отримання позивачем доходу.

Результатом надання послуг стало двостороннє підписання актів про надання послуг на лютий та березень 2007 року відповідно на 91686,00 грн. та 84078,00 грн.

TOB «АТБ-маркет» були виписані податкові накладні: № 1663 від 20.02.2007 на суму 42432, 00 грн., № 1706 від 27.02.2007 на суму 49254, 00 грн., № 1882 від 06.03.2007 на суму 28116,00 грн., № 2516 від 13.03.2007 на суму 18732,00 грн., № 2623 від 20.03.2007 на суму 24990,00 грн., №2716 від 26.03.2007 на суму 12240, 00 грн.

Оплата здійснена позивачем в повному обсязі, шляхом перерахування грошових коштів за послуги, передбачені додатком № 1 до Договору поставки № 304 від 31.01.2007 з просування торгової марки, відповідно до платіжних доручень на загальну суму 175764,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що понесені позивачем загальні витрати на маркетингові послуги в сумі 175764,00 грн. підпадають під визначення валових витрат відповідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», послуги, передбачені угодою про проведення робіт з просування торгової марки, безпосередньо пов'язані з продажем продукції, яка виробляється позивачем, а тому пов'язані із господарською діяльністю позивача і відносяться до складу його валових витрат.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що витрати позивача за договором мають усі ознаки витрат, які понесені у межах його господарської діяльності, а відтак зазначені витрати правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства та формовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, а, отже, донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість в цій частині є безпідставним.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки судів щодо зв'язку витрат позивача з його господарською діяльністю, відповідачем не надано.

01.08.2006 між ПП «Стратос» і TOB «Технохім» було укладено договір №68/08/3П поставки, згідно з яким ПП «Стратос» поставило товар - цукор згідно видаткової накладної № РН-0001161 від 01.08.2006 в кількості 112600 кг на загальну суму 317621,57 грн., в рахунок оплати якого був здійснений взаємозалік на суму 381213,00 грн.

У той же день - 01.08.2006, цукор був поставлений до TOB «Молагробізнес» згідно з видатковою накладною № РН-001165, ціна поставки складає 3,1417 грн. за 1 кг, у зв'язку з чим відповідачем зроблено висновок, що ПП «Стратос» було занижено ціну товару на 0,3209 грн. за 1 кг, що вплинуло на заниження скоригованого валового доходу за 9 місяців 2006 року на суму 36134 грн. та до заниження податкового зобов'язання в серпні 2006 року з ПДВ на 7227,00 грн., а з податку на прибуток - на суму 9034, 00 грн.

Згідно з пп. 7.1.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються, виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Законодавче поняття «звичайна ціна» і механізм визначення звичайної ціни для цілей податкового обліку зазначено в п. 1.20 ст. 1 вищезазначеного Закону. Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 цього Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, а тому не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товару, реалізованого позивачем TOB «Технохім», є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. З огляду на викладене, відсутні підстави і для висновку про заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість та донарахування податкових зобов'язань в сумі 7227 грн.

Щодо транспортних затрат виробництва, які за висновком відповідача не включені до балансової вартості товарів на складах, то судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначене порушення знайшло своє часткове підтвердження.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (зокрема підлягаючих амортизації та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі запасів) на складах, в незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення яких включаються до складу валових витрат у відповідності з цим Законом.

Під час перевірки податковою встановлено, що позивач у 2006 році здійснював оплату транспортних послуг, виконаних згідно актів виконаних автотранспортних послуг: ТОВ «Імест» у липні 2006 року в сумі 407950грн. в т.ч. ПДВ 67992 грн., у серпні 2006 року у сумі 312650грн. в т.ч. ПДВ 52108грн., у листопаді 2006 року у сумі 17300грн. в т.ч. ПДВ 2883грн.; ПП «Левіс-МВ» у вересні 2006 року у сумі 199200 грн. в т.ч. ПДВ 33200 грн.

Виходячи з зазначених сум, податковим органом визначено відсоток транспортних витрат на доставку товарів, які за станом на 01.01.2007 перебували на складі позивача.

Однак, як вбачається з актів виконаних автотранспортних послуг до них включено вартість витрат, пов'язаних із збутом товарів зі складу позивача, тобто названі витрати, пов'язано із товарами, які за станом на 01.01.2007 на складі позивача були відсутні.

У зв'язку з чим, внаслідок неврахування транспортних затрат виробництва, пов'язаних із отриманням товарів, що за станом на 01.01.2007 перебували на складах позивача, сума заниженого податку на прибуток за 4 квартал 2006 року знайшла своє підтвердження лише в розмірі 4, 13 грн. (16, 51 грн. х 25%), сума штрафних (фінансових) санкцій, передбачена пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України №2181 - 1, 24 грн. (4, 13 х 10% х 3 періоди).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстав для їх скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук